середу, 9 травня 2018 р.

Шановні 10 класники!
Пропоную вам виконати творчу роботу 
з всесвітньої історії

Пропоновані теми творчих  робіт:

Розвиток кінематографа та театрального мистецтва у міжвоєнний період.
Образотворче та музичне мистецтво у перші десятиліття 20 століття.
Найважливіші досягнення науки та техніки, їх вплив на повсякденне життя людей.
Генрі Форд: винахідник та бізнесмен.
Розвиток спорту.Олімпійський рух.
Мода у міжвоєнний період.
Нові напрямки у розвитку літературиу  перші десятиліття 20 століття.
Дозвілля, свята та розваги європейців у міжвоєнний період.
Образ  "втраченого покоління в літературі першої третини 20 століття.
Феміністичний рух у міжвоєнний період

Вибір теми за вами!!! Але робота індивідуальна та творча!!!
Форми  виконання роботи : 
1.Презентація
2.Віртуальні презентації: https://www.emaze.com/ru/
3.Скрайбпрезентація :http://www.powtoon.com
4.Карта пам’яті  : http://spiderscribe.net.
5.Фотоколаж з коментарями  :  http://www.getloupe.com/
6.Відеомонтаж та ін.
та інші...
 Матеріали до тематичної атестації



Міжнародні відносини в 30-х рр..
Назрівання Другої світової війни
Попередні поняття для засвоєння:
Аншлюс – приєднання, союз. Політика приєднання Австрії до Німеччини у 1938 р.
Мюнхенська угода – угода, яку підписали в Мюнхені 30 вересня 1938 р.прем’єр-міністр Великобританії Н.Чемберлен, прем’єр-міністр Франції Е. Даладьє, рейхсканцлер Німеччини А. Гітлер та прем’єр-міністр Італії Б.Муссоліні, за якою Судетська область Чехословаччини передавалася Німеччині. Також Чехословаччина повинна була задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини.
Антикомінтернівський пакт – договір, укладений 25 листопада 1936 р. між Німеччиною та Японією з метою боротьби проти Комінтерну (комуністичного інтернаціоналу). У 1937 р. до пакту приєдналася Італія, у 1939 р. – Угорщина та Іспанія.
ВИНИКНЕННЯ ВОГНИЩ ВІЙНИ НА ДАЛЕКОМУ СХОДІ, В АФРИЦІ ТА ЄВРОПІ
Вогнище війни на Далекому Сході
Перше вогнище війни виникло на Далекому Сході. У 1927 р. прем’єр-міністр Японії Танака у меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході і знищення могутності США у Тихому океані.
Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії – важливу в стратегічну та економічну частину Китаю. На загарбаній японці у 1932 р.створили маріонеткову державу Маньчжоу-Го, призначивши її правителем останнього китайського імператора Пу І.
Комісія Ліги Націй рекомендувала вивести японські війська і передати Маньчжурію під міжнародний контроль. Але Японія не була засуджена як агресор. Ліга Націй заявила, що Маньчжурія є невід’ємною частиною Китаю і не визнала Маньчжоу-Го. У відповідь Японія в 1933 р. демонстративно вийшла з Ліги Націй. Санкції проти Японії так і не були запроваджені. З’явився перший прецедент безкарності агресії.
Агресія Італії проти Ефіопії
Італія вважала себе обділеною результатами Першої світової війни і не приховувала загарбницьких планів‚ до яких входили і наміри завоювання Ефіопії. У 1935-1936 рр. тривала італо-ефіопська війна, у результаті якої Ефіопія була захомленаіталійцями. Рада Ліги Націй оголосила Італію агресором і зобов’язала всіх членів організації застосувати до неї економічні санкції. Ці заходи виявилися малоефективними.
Агресивність Німеччини. Ліквідація Версальської системи
У 1933 р., після приходу до влади Гітлера, Німеччина приєдналась до групи агресивних держав. Ще до 1933 р. становище Німеччини у межах Версальської системи було значно полегшено. Вона перестала сплачувати репарації, їй було обіцяно рівноправність в озброєнні.
Для Гітлера перегляд умов Версальського договору був лише першим кроком на шляху світового панування. Другим кроком повинно було стати об’єднання всіх німців в одній державі, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі і Литви. Третім кроком повинно було стати завоювання «життєвого простору» для німців на Сході.
Свідченням рішучих намірів Гітлера став вихід Німеччини з Ліги Націй у жовтні1933 р.
У 1935 р., після виплати Франції компенсації за вугільні шахти, земля Саар внаслідок плебісциту (народного опитування) відійшла до Німеччини. Німеччина відмовилась від статей Версальського договору, які забороняли їй мати військову авіацію, оголосила про запровадження загальної військової повинності й формування армії з 36 дивізій.
Між Великобританією і Німеччиною у 1935 р. було укладено військово-морську угоду. За цією угодою Німеччині дозволялось збільшити тоннаж німецького флоту у 5,5 разів і будувати підводні човни. Тим самим Німеччині дозволялось мати флот більший, ніж французький.
Такий поворот подій став турбувати найближчих сусідів Німеччини. Європейська дипломатія почала активно обговорювати ідею створення системи колективної безпеки. У 1934 р. СРСР був прийнятий до Ліги Націй. У травні 1935 р. СРСР і Франція уклали угоду про взаємодопомогу. Аналогічний договір був укладений між СРСР і ЧСР. За договорами сторони зобов’язані надавати взаємну допомогу. Проте ратифікація цього договору Франція відкладала, використовуючи сам факт підписання договору, як засіб тиску на Німеччину. На Заході ще були досить стійкі антирадянські настрої. Зрозумівши це, Гітлер відважився на рішучіші дії: у березні 1936 р. німецькі війська були введені у Рейнську демілітаризовану зону. Ні Англія, ні Франція не застосували передбачені в цьому випадку заходи.
У Німеччині йшло нарощування виробництва озброєнь. Йшла відкрита підготовка до війни.
Таким чином, створена після Першої світової війни недосконала система європейської безпеки була ліквідована.
Антикомінтернівський пакт та «вісь» Берлін-Рим-Токіо
Спільні інтереси Японії, Італії, Німеччини швидко привели їх до зближення. У1936 р. Німеччина і Японія підписали Антикомінтернівський пакт, а у1937 р. до нього приєдналась Італія. Утворилась «вісь» Берлін-Рим-Токіо. Сторони зобов’язувались інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і вести проти нього спільну боротьбу. На додаток до договору дали обіцянку на випадок війни однієї з сторін з СРСР не робити нічого, що могло б полегшити становище СРСР.
Німеччина та Італія у 1936 р. підтримали націоналістів (фашистів) в Іспанії під час громадянської війни, що призвело  у 1939 р. до приходу до влади генералаФ.Франка в Іспанії.
До середини 30-х років Німеччина, Італія та Японія стали на шлях прямого порушення умов післявоєнного врегулювання. Над всією Версальсько-Вашингтонською системою нависла загроза.
Ліга Націй в умовах наростання воєнної небезпеки
Головну роль у діяльності Ліги Націй  грали Англія і Франція, тому її діяльність була в руслі зовнішньополітичних приорітетів цих держав.
На практиці Ліга Націй не стала інструментом захисту миру й приборкання агресорів. Жодне питання тут не вирішувалося конструктивно. Провідні держави були зацікавлені в нарощуванні своїх збройних сил, а тому нерідко займали вичікувальну, безпринципну позицію. Спершу Японія, а потім Німеччина вийшли з Ліги Націй, щоби продовжити здійснення своїх зовнішньополітичних планів.
ПОЛІТИКА «УМИРОТВОРЕННЯ» АГРЕСОРА
Політика «умиротворення» – політика поступок передових країн Європи (Англії і Франції) країнам агресорам (Німеччини) у другій половині 30-х рр. ХХ ст., з метою «замирення» агресора без застосування сили.
Причини політики «умиротворення»
–          Зосередження громадськості Англії та Франції на внутрішніх проблемах породжених економічною кризою 30-х років.
–          Стійкі пацифістські настрою у переважаючої більшості населення Англії та Франції. Боязнь повторення жахів світової війни.
–          Недооцінка лідерів західних держав А.Гітлера.
–          Продовження лідерами Англії та Франції курсу на послаблення Версальсько-Вашингтонської системи.
–          Повне усунення США від втручання у європейські справи.
Найактивнішим прихильником політики «умиротворення» був прем’єр-міністр Великобританії у 1937-1940 рр. Н.Чемберлен. На його думку, небезпека полягала не в агресивних намірах Німеччини, а в недооцінці міжнародної кризи. Він вважав, що Перша світова війна виникла тому, що великі держави на певний час втратили контроль над розвитком подій і в результаті місцевий конфлікт переріс у світову війну. Для того, щоб відвернути таку небезпеку, потрібно зберегти контакти з усіма учасниками міжнародного конфлікту і вирішувати існуючі проблеми на основі взаємних поступок.
Гітлер висував нові і нахабніші претензії. Вони ставали об’єктами обговорення і все закінчувалось задоволенням територіальних домагань Німеччини.
«Аншлюс» Австрії і Мюнхенська угода
Аншлюс – приєднання, союз.
Кульмінацією політики «умиротворення» став «аншлюс» Австрії іМюнхенська угода щодо Чехословаччини.
Приєднання Австрії було одним із важливих завдань політики Німеччини 12 березня 1938 р. німецькі війська при підтримці австрійських нацистів окупували Австрію. Ні великі держави, ні Ліга Націй ніяк не прореагували на це. Тільки СРСР висловив протест проти таких дій.
Наступною жертвою фашистської агресії стала Чехословаччина, від якої Німеччина зажадала Судетської області, де проживало 3 млн. німців. У 1938 р. судетські фашисти вчинили заколот. Після його придушення Німеччина стала загрожувати Чехословаччині розправою. Проте Чехословаччина мала добре озброєну і підготовлену армію. До того ж уряд СРСР запропонував Чехословаччині відповідно до договору 1935 р. всебічну допомогу.
Виникла міжнародна криза. Для її розв’язання Чемберлен двічі зустрічався з Гітлером. Вони домовились, що конфлікт буде вирішено у Мюнхені.
Під час мюнхенської зустрічі Гітлер заявив, що Судетська область – остання територіальна вимога Німеччини в Європі. Англія і Франція підтримали Німеччину і зобов’язали Чехословаччину передати Судети Німеччині. 29-30 вересня 1938 р. було укладено Мюнхенську угоду за спиною Чехословаччини главами урядів Великобританії, Франції, Німеччини та Італії. Наслідком угоди стало відторгнення від Чехословаччини на користь Німеччини всіх прикордонних західних і північно-західних районів. Також Мюнхенська угода зобов’язала Чехословаччину задовольнити претензії Польщі та Угорщини. Польщі була передана Тешинська Сілезія, Угорщині за І Віденським арбітражем – частина Словаччини і Карпатської України.
15 березня 1939 р. німецькі війська окупували Чехію і Моравію, Словаччина була проголошена незалежною, а Угорщина захопила всю Карпатську Україну.
Мюнхенська угода означала перетворення Німеччини у найсильнішу державу Центральної Європи.
Далі Німеччина почала домагатися від Польщі згоди на передачу їй Данцига і на побудову через польський коридор екстериторіальної траси, яка б зв’язала Німеччину з Пруссією. Німецькі війська вступили у Мемельську область (Клайпеда), яка належала Литві. У квітні 1939 р. Італія здійснила агресію проти Албанії і захопила її.
Англо-франко-радянські переговори 1939 р. 
Виникнення безпосередньої загрози війни вимагало від урядів Англії і Франції зближення з СРСР, якого так старанно західні лідери намагалися у попередні роки усунути з європейської політики.
На пропозицію Заходу гарантувати безпеку сусідніх країн радянське керівництво відповіло, що СРСР зробить це, але за умови, що йому буде надано право вводити на територію цих країн війська навіть у мирний час у разі виникнення загрози «непрямої агресії» для них. Захід же вважав, що це означало б приректи на радянську окупацію сусідні з СРСР Польщу, Румунію, Прибалтику, Фінляндію.
Політичні переговори між СРСР, Великою Британією та Францією тривали з 8 травня до 2 серпня 1939 р. і завершилися безрезультатно
Й. Сталін зробив вибір на користь А. Гітлера.
Радянсько-німецький пакт про ненапад та таємний додатковий протокол до нього (Пакт Молотова-Ріббентропа)
23 серпня 1939 р. був підписаний у Москві Пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР на 10 років, який отримав назву пакт Молотова-Ріббентропа; до нього додавався таємний протокол щодо розмежування сфер інтересів обох держав у Східній Європі по лінії річок Нарев, Вісла, Сян.
Пакт Молотова-Ріббентропа – назва таємного додаткового протоколу до договору про ненапад між СРСР та Німеччиною, підписаного у Москві наркомом закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини А. фон Ріббентропом.
Положення радянсько-німецького пакту про ненапад
–          Пакт укладався на 10 років і набрав чинності з моменту його підписання
–          Сторони зобов’язувалися не нападати одна на одну
–          Передбачався взаємний нейтралітет у разі війни однієї з країн
–          Було домовлено, що СРСР і Німеччина не братимуть участі в коаліціях держав, спрямованих відповідно проти Німеччини чи СРСР
Зміст таємного додаткового протоколу до пакту
–          Кордоном розмежування «життєвих інтересів» Німеччини та СРСР у Прибалтиці визнавався північний кордон Литви
–          Польща мала бути розділена між СРСР та Німеччиною по лінії річок Нарев – Вісла – Сян
–          Німеччина визнавала право СРСР на Бессарабію, що входила то

Немає коментарів:

Дописати коментар