Виховні заходи

Виховний захід до роковин голодомогу 1932-1933 років.

Вижили 1933-го. Вистояли 2014-го. Переможемо завтра!

Мета:  вшанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей, усвідомити трагізм голодомору 1932-1933 р.р., виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм, , дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.

 Обладнання:

 1) на стіні – панно із двох чорних хусток, уквітчаних калиною, 5 пшеничних колосків, перев’язаних чорною стрічкою, на покуті ікона, обрамлена рушником;, горщики з зерном пшениці та свічками.

 2) на столі – надпис «Минуле стукає в наші серця», поряд розламана хлібина і склянка з водою, у підсвічнику – свічка;

 3) книжкова виставка «Голод-33 – незагойна рана України»;

 4) записи класичної музики («Реквієм» Моцарта, «Соната» Бетховена).

Ведучий І

Мерці повсюди,ані могил, ані хреста.

Лукавий світ заплющив очі, онімів,

Лиш матерів іще живих згорьовані вуста.

Прокльони шлють на голови катів,

- їх суд і кара всіх чекає ...

За мор кривавий і за сльозу дитячу

Помстись, Україно! Помстись!

Зведись, Україно! Зведись!

(Іван Захарченко)

 Читець І

Важко підніматись Україні, важко тому, що гірка її доля, страшне минуле, яке пекучим болем крає серце всіх людей.

Читець ІІ

Найстрашніше, що пережив наш український народ – це голод. Досі не віриться, що тут у житниці країни – раптово зник хліб, а люди залишились без зернини, а 1932 рік був щедрим на урожай.

Читець І

1933 рік! Найчорніший час в історії України. Це був не голод, а голодомор.

Голодомор – масовий штучно організований голод, влаштований комуністичним режимом шляхом насильного вилучення продовольчих запасів в селян, яке поєднувалось із широкими репресіями проти різних верств населення. Голодом було вбито мільйони людських життів. Страшні обставини злочину унеможливлюють встановлення точної кількості смертей невинних людей та вичерпного поіменного списку жертв. За підрахунками, проведеними Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України, в Україні внаслідок Голодомору 1932 – 1933 років загинуло 3 млн. 941 тис. осіб.  Непрямі втрати (дефіцит народжень) внаслідок Голодомору в Україні в 1932–1934 роках досягають 1 млн. 122 тис. осіб. 

 ( фільм)

 У 1932 р. більшовики, які прийшли до влади у 1917 році, розпочали індустріалізацію – будували великі заводи, електростанції. Після ліквідації поміщицьких господарств основними  виробниками  хліба були самостійні селянські господарства. Продуктивність у них була низька. Не кожна сім‘я могла продати хліб. До того ж держава платила за нього в два рази менше, ніж на базарі. Союзний уряд не задовольнялитемпи хлібозаготівель  в Україні. 30 грудня 1927 р. до Харкова приїхавсекретар ЦК ВКП(б) В.Молотов, який вимагав форсування темпів хлібозаготівлі.

    Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичним та моральним знущанням. На кожну селянську сім‘ю було дано план здачі.

За невиконання плану хлібоздачі позбавляли власного помешкання, худоби, землі, інвентарю.Селяни всіляко чинили опір, ховали хліб на « чорний день».     Влада знайшла спосіб подолання зернової проблеми - масова колективізація . Погрозами і тортурами домагалися від селян вступу до колгоспу. Сталінська колективізація підвела селян до «страшної Голгофи». Уздовж кордону України, де вмирали цілі села, де живі не встигали хоронити мертвих, були виставлені війська. Жодна душа не повинна була вирватися з уготованого їй пекла. В Україні при владі, яка називала себе народною, на родючій землі без війни чи стихійного лиха вмирали хлібороби.

Комуністичний режим розглядав українську культурну еліту  та економічно незалежне і національно свідоме селянство як реальну загрозу свого існування. Тому від самих початків становлення радянської влади спрямовував проти них спеціальну репресивну політику.

Перехід наприкінці 1920-их років до форсованої індустріалізації та суцільної колективізації викликав невдоволення населення в різних регіонах СРСР. Найбільш активний спротив проявився в Україні, що мала досвід власної державності у 1917–1921 рр. Центром опору більшовицькій політиці стало українське село.

У 1930 році в Україні відбулось понад 4 тис. масових протестних виступів у яких взяли участь за оцінками дослідників біля 1,2 млн. осіб. Виступи були стихійними та розрізненими, їх порівняно швидко придушували добре озброєні і підготовлені війська, але масштаб опору змусив призупинити колективізацію.

Хлібозаготівельна кампанія 1931 року та голод, який охопив Україну весною 1932 року, загострив антикомуністичні настрої в українському суспільстві. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ (главное политическое управление) зафіксували в УССР понад 900 масових протестних виступів, що становило понад 56 % усіх антивладних виступів в СССР за цей час. У першій половині 1932 р. з колгоспів в Україні вийшли 41 200 селянських господарств. Незважаючи на  тиск партійних і державних органів, біля 500 сільських рад в Україні відмовлялись приймати нереальні плани хлібозаготівель.

І в 1932, і в 1933 роках у різних регіонах України режим змушений був придушувати масові виступи – «волинки» – які ставали відчайдушними спробами доведених до межі голоду українських селян не стільки відстояти свої права, як просто вижити. Голодуючі селяни опиралися вивезенню хліба в рахунок заготівель, нападали на зерносховища, комори спиртзаводів чи винокурень, де зберігалось, часто просто під відкритим небом, відібране у селян зерно. Водночас, серед колгоспного селянства у 1932 році набув поширення такий метод протесту як невихід на роботу. В обстежених ҐПУ 150 колгоспах, де відбувалися виходи з колективів, не виходило на роботу від 30 до 70 % колгоспників.

З посиленням хлібозаготівельного свавілля та викликаного ним голоду, почастішали терористичні акти, вчинені селянами. За оцінками дослідників, у 1932 р. в українському селі було здійснено понад 1000 актів збройного спротиву режиму.

Цей стихійний спротив і став основою звинувачень в наявної антикомуністичного підпілля і підготовки на весну 1933 року повстання в Україні, які були використані окупаційною владою як виправдання вбивства голодом.

Врешті вияви збройного чи мирного протесту селян було придушено жорстокою репресивною машиною. Організований комуністичним режимом Голодомор став геноцидом, що завдав непоправних втрат українському народу, наслідки яких відчутні до сьогодні.

. Про  голодомор  написано і сказано останнім часом не мало. І все ж історія голодомору – 33р  ще далеко до завершення. Подумати тільки щодня вмирало 25 тисяч, щогодини – тисячі, щохвилини – 17 і – масове мовчання! Жертвами голоду стали 7- 9мільйонів чоловік, з них 3 мільйони – діти.

           Мамо, мамо, я скоро помру,

Не рятуйте мене, не треба.

Не ріжте ні брата мого ні сестру,

А як серце моє навіки засне

Не вбивайтеся з горя , нене.

Покладіть біля вишні в садочку мене

Забринить понад нами бджола золота.

А та вишня весняної ночі

Накриватиме цвітом наші чола  й уста

І росою вмиватиме очі.

Демонструється відео-вірш « Голодомор 1932-1933років»(02:10 хв.)

На фоні зображення хлопчика учень(маленький) читає вірш «Вечеря»:

Коли постукав голод в наші двері,

Сестра не знала й зопалу відкрила.

Голодний я, та не просив вечері,

А мама друга Барсика зварила.

Його ж ми зіллям нишком годували

Й коржами жолудевими з сестрою,

Від дідуся голодного ховали

У бур’яні за хатою старою…

Я плакав так… Та мама лиш сказала:

  - Від голоду він все одно здихає.

Сестра он вже й тарілку облизала,

І про добавку крадькома зітхає!

Не втримався і я – взяв голод гору,

Голодному журба не допоможе.

Не бійся, Барсику, як вмерти вдасться скоро,

З тобою у Раю зустрінусь, може.

Світ мав би розколотися надвоє. Сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй і належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми єдині спадкоємці всього, що  було.

Тож пам‘янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Не їм це потрібно , а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга. Разом з ними згадаймо героїв які у наш час полягли за нашу свободу  « небесна сотня», герої АТО

( лунає уривок з класичного твору).( хвилина мовчання)

Горить свіча, І випікає серце Її вогонь.

І серце скапує сльозами в пригорщі долонь...

Нема від серця сліду — Тільки світло —

Яскраве й тепле, наче подих свічки...

Горить свіча... А, може, то Душа?..

 

Душа не має минулого часу, віку — вона завжди була є й буде, молода і безсмертна.

Пролиті сльози за безвинно померлих — то найкоштовніший скарб, ними очищуються наші душі, наше серце.

Голод на Сквирщині

На Сквирщині 1932 року було достроково завершена суцільна колективізація з усіма наслідками, що випливали з процесом, який ішов. Урожайність зернових культур знизилась у кілька разів. На Україні при зменшенні валового збору хлібозаготівля у 1929-1932 роках подвоїлася. Продовольче становище, особливо на селі, погіршало. Багато людей відмовилося працювати в колгоспах, не виходили на роботу. Крім того, було мало тяглової сили, а МТС, які в той час тільки створювалися, ще не могли забезпечити колгоспи необхідною технікою. Посівна кампанія 1931-1933 рр. зривалася, велика кількість землі не була засіяна.

Навесні 1932 року переважна більшість господарств Сквирського району не мала достатньої кількості посівних матеріалів у зв'язку з нереальними планами хлібозаготівлі. Так, станом на 9 березня 1932 року жоден колгосп району не мав потрібної кількості насіння, а в окремих селах його було вкрай обмаль: у Шамраївці - 5%, Дулицькому - 27%, Шапіївці - 21%. Станом на 20 березня 1932 року район виконав план засипки насіння всього на 55%. На 10 травня план сівби зернових' по району було виконано на 33%, а цукрових буряків- 16,9%.

Темпи жнив 1932р. були теж незадовільні.    Саме тому, що весь урожай пішов на хлібозаготівлю, навіть посівний матеріал,на Україні почався страшенний голод. Він охопив усі села Сквирщини. Особливо постраждали села Горобіївка, Антонів, Великі Єрчикі, Каленна, де загинули сотні людей. 

  За свідченням учителя Каленнівської семирічної школи                                                                                                                 Ф.Є.Терлецького, у селі тієї жахливої весни померло з голоду понад 500 чоловік, 380 померло в Татарниці (нині с. Оріховець). Для уявлення про розміри трагедії, що пережили села району 1933р. відзначимо, що в тій же Каленні на фронтах Великої Вітчизняної Війни загинуло за 4 роки 97 чоловік, в Оріховцях - 118.

       Умирали старі і малі. Трупи лежали в хатах, по вулиці, їх звозили підводами на цвинтар і там складали у братські могили. « Із 47 моїх однокласників,. - згадує житель села Оріховець, Я.О. Сідлецький, 1918 року народження, - вижило лише24».

На Сквирщині під час голодомору 1932-1933 рр. спостерігалися навіть факти людоїдства, зокрема в селі Горобіївці, про що зафіксовано в книзі   « Голодомор 1932-1933 років на Україні». 

Ведучий І

   Ми, українці, не маємо права забувати тих, хто помер голодною смертю, хто на власні очі бачив такі страхіття, які не покажуть ні в одному фільмі жахів, хто пішов з життя, так і не пізнавши його до кінця... Тисячi селян iшли в мiста, намагаючись урятуватися, але шляхи були блокованi, хлiба їм не продавали. Були випадки, коли батьки пiдкидали своїх дiтей чужим людям, просто їх залишали напризволяще. Голодуючі їли жаб, щурів,мишей, ховраків, трави, борошно з кісток, кору дерев, горобців, трупи коней, один одного.

     На Україні було зареєстровано 10 тисяч судiв над людожерами.        

Павло Тичина, із збірки „Вітер з України”

             „Загупало в двері прикладом…”

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.

- Ану відчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті.

Застукало серце, різнуло: ой горе! Це ж гості до мене.

Та чим же я буду вітати – і ще ж не варився синочок…

Біжить одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.

Гостей вона просить проходить – сама ж замикає за ними.

Проходять солдати у хату: один з них писати сідає,

Два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.

- Ну, як живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? –

Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається тихо.

Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.

Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається чудно.

Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,

І синю голівку під ситом, що вже почала протухати.

Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається страшно.

- Ну, як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш не говориш?

- Отак і живу я… - та й замовкла. Ой чий же це голос у неї?

Хрипкий, а тремтячий, веселий. – Та так і живу, - проспівала. –

Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?

Ви хочете їсти? – Сідайте. Між вами і я молодая.

Повірите, люди їй-богу: - отак тільки тут полоснула –

затріпалось зразу і стихло. Повірите, люди, їй-богу…

Отак і живу, - проспівала. – Отак удова молодая, -

і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.

Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка,

голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно;

заплакала б тяжко – не може, лиш б`ється об піл головою:

- Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! –

Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.

А писар все пише, все пише – та сльози писать заважають.

( пісня   « Свіча» )

Учитель.

Почало поспівати жито на городах, люди теребили незрілі колоски і варили кашу. Дозріли вишні , а незабаром  дали по 6 кг борошна з колгоспу і це була сумна і важка радість. Деяким людям не допомогло ні борошно, ні молоко, і вони вмирали -  було вже пізно.

 Живі почали відходити від голоду, і це був жах. Поверталася свідомість, а з нею вся гірка дійсність того , що було. По селах чулися відчайдушні крики, на цвинтарі голосили жінки, а чоловіки прикопували трупи, ставили дерев‘яні хрести. Життя поверталося повільно, тяжко.

Ми всі повинні пам‘ятати і знати!! Їх знищили за те, що вони народилися і виросли на нашій укра\нській землі. А тому наш найсвятіший обов'язок сьогодні - зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором; пам'ять про тих, хто не дожив; пам'ять про тих, хто недолюбив; пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

Сьогодні ми маємо для себе чітко зрозуміти - головною, неперехідною цінністю для нас усіх є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали, є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться.

Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі, для нашої перемоги.

Боже, великий, єдиний,

Нам Україну храни,

Волі і світу промінням

Ти її осіни.

Світом науки і знання

Нас, дітей, просвіти,

В чистій любові до краю

Ти нас, Боже, храни.

Пісня про Україну

22 листопада – четверта субота місяця – є Днем пам’яті жертв голодоморів. У цей день Україна і світ вшановують вбитих голодом під час геноциду 1932 – 1933 років.

На їх вшанування о 16.00 оголошується Національна хвилина мовчання в пам’ять жертв Голодомору, після якої розпочинається Акція «Запали свічку пам’яті».

У Києві заходи розпочнуться 22.11 о 14:30 жалобною ходою від станції метро Арсенальна до Національного меморіалу Голодомору, де о 15:30 пройде панахида за участі традиційних українських церков, Президента України, членів Уряду, громадськості.

На вшанування пам’яті усіх загиблих в роки Голодомору в Україні запалюють свічки. Свічки запалюють біля меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору, на центральних площах і вулицях населених пунктів, а також на підвіконнях осель.