Створення пазлів
Для формування образного мислення на уроках історії працюємо із зображеннями: складаємо пазли, колажі, що є особливо цінним в роботі з учнями середнього шкільного віку, коли в дітей переважає наочно-образне мислення.
На думку багатьох методистів, пазли розвивають інтелект дитини відразу в декількох напрямках. Збираючи розрізану картинку, дитина вчиться логічно мислити, тренує уяву, просторове сприйняття, пам'ять. Крім цього виховуються посидючість, терпіння, уміння концентрувати увагу, здатність доводити почату справу до кінця. Складанням пазлів ми добиваємося занурення учня в тему, яка вивчається. Учень згадує навчальний матеріал не тільки в образі друкованого тексту, а й візуальних об'єктів, які він повинен реконструювати. Зібрати із "розрізаних" фрагментів карту, зображення історичного персонажа, із літер слова - все це допоможе краще запам'ятати фактичний матеріал та буде мотивувати до вивчення предмету надалі.
Сайт http://www.jigsawplanet.com/, який на наш погляд є найбільш доступний та зручний для формування пазлів, реєстрації не потребує
Для формування образного мислення на уроках історії працюємо із зображеннями: складаємо пазли, колажі, що є особливо цінним в роботі з учнями середнього шкільного віку, коли в дітей переважає наочно-образне мислення.
На думку багатьох методистів, пазли розвивають інтелект дитини відразу в декількох напрямках. Збираючи розрізану картинку, дитина вчиться логічно мислити, тренує уяву, просторове сприйняття, пам'ять. Крім цього виховуються посидючість, терпіння, уміння концентрувати увагу, здатність доводити почату справу до кінця. Складанням пазлів ми добиваємося занурення учня в тему, яка вивчається. Учень згадує навчальний матеріал не тільки в образі друкованого тексту, а й візуальних об'єктів, які він повинен реконструювати. Зібрати із "розрізаних" фрагментів карту, зображення історичного персонажа, із літер слова - все це допоможе краще запам'ятати фактичний матеріал та буде мотивувати до вивчення предмету надалі.
Сайт http://www.jigsawplanet.com/, який на наш погляд є найбільш доступний та зручний для формування пазлів, реєстрації не потребує
Геосервіси
Робота з картами, формування картографічної та просторової компетентності школярів має велике значення в процесі вивчення історії. В зв'язку з браком часу вчителі-предметники недостатньо уваги їй приділяють на уроках. А саме це вміння, локалізувати історичну подію на карті, є одним із ключових для загального розвитку учнів. Сьогодні, в час, коли паперові карти доживають останні роки свого існування, школи повинні перейти на карти інтерактивні, які мають набагато більші ілюстративні можливості і дозволяють переглянути подію не на маленькому клаптику паперу, а практично на карті світу, то збільшуючи, то зменшуючи карту. В найближчому майбутньому карти google здатні витіснити в навчальному процесі контурні карти.
Як використовувати геосервіси в педагогічній практиці?
- Як джерело карт і зображень місцевості при вивченні географії, історії, краєзнавства, іноземних мов.
- Як платформу для вирішення дослідницьких завдань з різних предметів, пов'язаних з обчисленнями відстаней, визначенням найкоротшого шляху, порівнянням особливостей різних місцевостей і т.п.
- Як платформу для креативної діяльності з моделювання нового вигляду місцевості з нанесенням власних зображень будинків, ландшафтних об'єктів.
- Як контурні карти для учнів.
- Як платформу для проведення мережевих проектів (вебквестів), пов'язаних із вгадуванням і пошуком різних географічних пунктів Землі.
Адреси геосайтів:
http://maps.google.com - Карти гугл;
Інструкція для роботи з картами гуглhttp://www.nachalka.com/node/4503
Контурні карти
http://kovtunenko.at.ua/photo/konturni_karti/6_klas/7
Ребуси
- Як джерело карт і зображень місцевості при вивченні географії, історії, краєзнавства, іноземних мов.
- Як платформу для вирішення дослідницьких завдань з різних предметів, пов'язаних з обчисленнями відстаней, визначенням найкоротшого шляху, порівнянням особливостей різних місцевостей і т.п.
- Як платформу для креативної діяльності з моделювання нового вигляду місцевості з нанесенням власних зображень будинків, ландшафтних об'єктів.
- Як контурні карти для учнів.
- Як платформу для проведення мережевих проектів (вебквестів), пов'язаних із вгадуванням і пошуком різних географічних пунктів Землі.
Адреси геосайтів:
http://maps.google.com - Карти гугл;
Інструкція для роботи з картами гуглhttp://www.nachalka.com/node/4503
Контурні карти
http://kovtunenko.at.ua/photo/konturni_karti/6_klas/7
Ребуси
Історія ребусів
Ребус - загадка, у якій слова або фрази, що розгадуються, зображено у вигляді комбінації зображень, фігур, композицій з букв і т.інш. Саме слово "ребус" походить від латинської фрази "Non verbis sed rebus", що означає "Не словами, а за допомогою речей". Загалом, термін "rebus" асоціюють з латинським словом rebis: res (річ, предмет), rebis (перетворення).
Кожен з нас неодмінно зустрічався з ребусами у повсякденному житті. Безперечно, найвідоміший та розповсюджений ребус виглядає так: i ♥ u (вимовлятися на англійській мові "I Love You" - "Я тебе люблю"). В сучасному розумінні, ребус це, перед усім, загадка, що складається із зображень предметів (малюнків у поєднанні з буквеними композиціями та іншими знаками), співзвучних зі словами або частинами слів розгадки. Кілька ребусів можуть бути об'єднані в одному малюнку або у вигляді послідовності малюнків з тим, щоб скласти фразу або речення. У літературних ребусах для складання речень використовуються букви, числа, музичні ноти або особливим чином розташовані слова. Ребуси можуть передавати пряме значення слів, головним чином, щоб інформувати або інструктувати неграмотних людей, або навмисне приховувати їх значення, щоб інформувати тільки обраних. Однак найчастіше ребуси використовують як загадки і розваги.
Використання примітивних зображень, як засобу передачі інформації, стало підґрунтям для формування ранніх писемних систем давньоєгипетської культури (рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до нашої ери). Рання форма ребуса зустрічається у малюнковій писемності, де абстрактні слова, складні для зображення, були представлені зображеннями предметів, назви яких промовляються аналогічним чином. Пізніше зображення ребусів використовувалися для передачі назв міст на грецьких і римських монетах. Ребуси залишалися популярними у Середні віки - їх зображували на будівлях або об'єктах володіння, для позначення роду.
Використовувати ребуси в якості загадок або жартів розпочали в XV столітті у Франції. Спочатку ребусом називали особливого роду благанні виступи, що містять пасквілі, якими паяци в Пікардії щорічно потішали народ під час карнавалу. В алегоричній формі комедіанти висміювали вади та слабкості сильних світу цього. Своїм виступам автори дали латинську назву "De rebus quae geruntur", тобто "На злобу дня" (дослівно "про справи, які діються").
У ХVI ст., коли забави ці були заборонені адміністрацією, характер ребуса змінився. Ребусом почали називати каламбур, побудований на грі слів. Найчастіше це була загадка, що складається із зображень різних предметів (часто упереміж з буквами, цифрами та музичними нотами), назви яких не позначають понять, але подібні з ними за вимовою або співзвуччям (не звертаючи увагу на правопис).
Перші відомі рукописні збірники ребусів датовані кінцем XV початком XVI століття. У 1582 (? 1562) році з'явився перший друкований збірник під назвою "Les Bigarurres du Seigneur des Accords", що мав великий успіх і витримав кілька видань. Автором його був Етьєнн Табуро (Etienne Tabourot, 1548-90) - французький поет, відомий під ім'ям seigneur des Accords, чудовий "віршомаз", що запам'ятався скоріше віршованими фокусами (акровірші, анаграмами і т.інш.), а ніж дійсно поетичними творами.
Його книжка являє собою цілий трактат про ребуси. Однак малюнків у ній всього з десяток. Більшість ребусів Табуро передає у формі жартівливих оповідань. Так, наприклад, якийсь абат на наказ залишити абатство відповів: "Я витратив 30 років на вивчення перших двох літер абетки (А.В.) і бажаю мати стільки ж часу на ознайомлення з двома наступними літерами" (С.D.). Під А.В. він мав на увазі абатство (abbaye), a під С.D. - дієслово "ce der" (поступитися). З літературної сфери ребус поширився у Франції на дворянські герби, вивіски торгових закладів та навіть з'явився на могильних пам'ятниках і в молитовниках. З Франції мода на ребуси перейшла в Італію, Англію та Німеччину.
Кількасот ребусів майстрів XVII - XIX століть зберігаються, зокрема, вЛондонському Музеї. Приміром, 1639 роком датується робота флорентійського гравера і художника Стефано делла Белла (Stefano della Bella), виконана у формі овального картуша під назвою "Ребус на вдачу".
У 1783 році англійський художник і гравер Томас Бьюїк (Thomas Bewick) в лондонській друкарні Т.Ходжсона (T.Hodgson) друкує незвичайну Біблію для дітей, в якій події Святого Письма переказуються у формі ребусів. Виконана таким чином Біблія стала іменуватися "ієрогліфічною". У ній деякі слова з тексту замінені картинками з метою переказати історію в прямий, простий і цікавий спосіб. Через кілька років, в 1788 році, американський видавець Ісайя Томас (Isaiah Thomas) видає ієрогліфічну Біблію за океаном. Такі незвичайні ієрогліфічні Біблії стали дуже популярними наприкінці XVIII століття, оскільки полегшували викладання Святого Письма дітям.
Англійський письменник і математик Чарльз Лютвідж Доджсон, більш відомий під псевдонімом Льюїс Керролл, один із самих популярних дитячих письменників XIX століття, автор казок "Аліса у Країні чудес" і "Аліса у Задзеркаллі", часто використовував ребуси в численній листуванні з юними шанувальниками своєї творчості . У своїх листах, а їх було близько 100 тисяч(!), він часто замінював частини слів малюнками або зображав букви у дзеркальному відображенні. Для розшифрування таких загадкових листів потрібна була не аби-яка кмітливість, а це дуже подобається дітям.
У другій половині XIX століття ребуси стали широко застосовуватися в повсякденному житті. Їх зображували на сторінках газет і журналів, поштових листівках, столовому приладді. У законодавцеві мод - Франції, випустили цілу серію фаянсових тарілок на лицьовій стороні яких був зображений ребус, а на звороті - розгадка.
У Росії перші ребуси з'явилися на сторінках журналу "Илюстрация" у 1845 році. Пізніше, в 1881 році починає видаватися спеціалізований "Еженедельный загадочный журнал "Ребус ", в якому, крім захоплюючих головоломок, публікувалися цікаві статті про виховання дітей, психологію, різні новини з усього світу, белетристика. За вірно вгадані загадки, ребуси і шаради читачі отримували невелику грошову премію та призи.
Журнал "Ребус" був дуже популярним і проіснував до 1918 року. У середині 1930-х років підшивки "Ребуса" вилучалися з бібліотек і знищувалися. На рубежі XIX і XX століть великою популярністю користувалися ребуси, намальовані художником І.Волковим в журналі "Нива" - наймасовішому друкованому виданні Російської Імперії.
Перша згадка про друковані ребусах за часів Радянської влади датується 1937 роком. Ленінградська поліграфічна фабрика тиражем 25 тисяч примірників випустила невеликого формату розкладні буклети "Как читать ребусы" (укладач П.Д. Соколов). Ребуси вийшли п'ятьма частинами (випусками) і містили, крім самих ребусів, короткий опис правил їх розгадування. Відповіді до ребусів були заховані в окремому конверті. Під час Великої Вітчизняної війни, в 1942 році московська поліграфічна фабрика Москворецкая ПРОМТОРГ випускає збірку ребусів А.А. Рязанова "В часы досуга: ребусы" (ілюстрації І. Телятникова). У 1945 році, після закінчення війни виходить невеличка брошура художника-ілюстратора та ілюзіоніста Георгія Кельсієвича Бедарєва "Ребусы".
У повоєнний час ребуси, переважно, переорієнтуються на дитячу та юнацьку аудиторію. У 1947 році в серії "Час досуга" виходь збірник "Занимательные задачи в рисунках" І.Чканікова (художники А. Баженов, Ф. Завалів). Двома роками пізніше, митіщенская поліграфічна фабрика випускає тиражем 200 тисяч примірників збірник "Подумай, отгадай! Ребусы-книги" Ал. Хаскин, в яку увійшли 22 ребуса з зашифрованими прізвищами російських письменників та відомих літературних творів. В.В. Акент'єв »Ребусы-пословицы» (1963 год) У 1960-х роках величезною популярністю користуються книги В.В. Акент'єва: "Когда идёт дождь. Головоломки-самоделки" (1959 рік), "Смекалка" (1961 рік), "Прочти и отгадай. Ребусы - загадки" (1962 рік), "Ребусы-пословицы" (1963 рік) "Веселые тайны" (1964 рік), "Остров тайн" (1968 рік), "Со второго взгляда" (1969 рік). Ці книги не тільки пропонували хитрі і жартівливі шаради, і кросворди, але й розповідали як їх розгадувати і складати самому. Книги Акент'єва увібрали в себе найбільш цікаві задачі та ігри, які з 1948 року хитромудрий "Капитан мореходов" (талановитий ленінградський журналіст Микола Олександрович Садовий) пропонував "Клубу смекалистых ребят" на сторінках газети "Ленинская искра", а пізніше журналу "Искорка".
З початком телевізійної ери на Заході, ребуси потрапляють на "блакитні екрани". 29 березня 1965 американський телеканал "ABC" запускається 30-ти хвилинне телевізійне шоу "The Rebus Game" з Джеком Лінклеттером (Jack Linkletter). Учасникам пропонувалося розгадати зашифровані за допомогою ребусів слова. За кожен вгаданий ребус передбачалася грошова винагорода. Головним призом для переможця шоу був автомобіль вартістю 5000 американських доларів. У Радянському Союзі 1970-80 років ребуси користуються популярністю, переважно, дитячої аудиторії. Їх друкують у дитячих газетах та журналах ("Барвінок", "Малятко", "Весёлые картинки").
Фундаментальне дослідження історії ребусів лягло в основу випущеної у 2005 році книги польського письменника і вченого Криштофа Олешчика (Krzysztof Oleszczyk). Близько тридцяти років автор вивчав матеріали тисяч старовинних журналів, книг і рукописів. Книга чудово ілюстрована, містить безліч унікальних матеріалів. Насамперед це стосується історії розвитку та ролі ребусів в європейській культурі, в тому числі польської держави.
Як відомо, історія має властивість повторюватися. Не минула ця доля і ребуси. Вже у цьому столітті переважно у країнах Східної Європи ребус, час від часу, з дитячої забави переростає у інструмент вираження політичних поглядів. 30 липня 2012 в Києві відбувся XIV з'їзд правлячої партії. Околиці були завішані дивними плакатами із загадковим ребусом "DKFCNM - UFDYJ!". Чи треба говорити, що на з'їзді було безліч охорони, однак ніхто з них незрозумілих плакатів не зачіпав.
Бурхливий розвиток обчислювальної техніки, інформаційних технологій і телекомунікацій також опинилося під впливом ребусів. На рубежі століть, із зростанням популярності мобільного зв'язку сформувався особливий SMS-сленг, основною характеристикою якого стала стислість. Буквально це означало, чим менша кількість букв або знаків - тим краще. Саме тому "мова SMS" набула усіляких абревіатур і скорочень. Зі зростанням популярності Інтернету і соціальних мереж цей напрямок усіляко перетворювався і доповнювався новими словами. Ось лише декілька прикладів сучасного комп'ютерного сленгу: "cul8r" (see you later), "b4" (before), "gr8" (great). Подібно ребусу окремі букви і цифри замінюються співзвучними словами і виразами. Окремо варто також згадати про "смайл" - простий та ефективний засіб вираження емоцій, без якого спілкування у мережі просто неможливо уявити ;)
Ребус - загадка, у якій слова або фрази, що розгадуються, зображено у вигляді комбінації зображень, фігур, композицій з букв і т.інш. Саме слово "ребус" походить від латинської фрази "Non verbis sed rebus", що означає "Не словами, а за допомогою речей". Загалом, термін "rebus" асоціюють з латинським словом rebis: res (річ, предмет), rebis (перетворення).
Кожен з нас неодмінно зустрічався з ребусами у повсякденному житті. Безперечно, найвідоміший та розповсюджений ребус виглядає так: i ♥ u (вимовлятися на англійській мові "I Love You" - "Я тебе люблю"). В сучасному розумінні, ребус це, перед усім, загадка, що складається із зображень предметів (малюнків у поєднанні з буквеними композиціями та іншими знаками), співзвучних зі словами або частинами слів розгадки. Кілька ребусів можуть бути об'єднані в одному малюнку або у вигляді послідовності малюнків з тим, щоб скласти фразу або речення. У літературних ребусах для складання речень використовуються букви, числа, музичні ноти або особливим чином розташовані слова. Ребуси можуть передавати пряме значення слів, головним чином, щоб інформувати або інструктувати неграмотних людей, або навмисне приховувати їх значення, щоб інформувати тільки обраних. Однак найчастіше ребуси використовують як загадки і розваги.
Використання примітивних зображень, як засобу передачі інформації, стало підґрунтям для формування ранніх писемних систем давньоєгипетської культури (рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до нашої ери). Рання форма ребуса зустрічається у малюнковій писемності, де абстрактні слова, складні для зображення, були представлені зображеннями предметів, назви яких промовляються аналогічним чином. Пізніше зображення ребусів використовувалися для передачі назв міст на грецьких і римських монетах. Ребуси залишалися популярними у Середні віки - їх зображували на будівлях або об'єктах володіння, для позначення роду.
Використовувати ребуси в якості загадок або жартів розпочали в XV столітті у Франції. Спочатку ребусом називали особливого роду благанні виступи, що містять пасквілі, якими паяци в Пікардії щорічно потішали народ під час карнавалу. В алегоричній формі комедіанти висміювали вади та слабкості сильних світу цього. Своїм виступам автори дали латинську назву "De rebus quae geruntur", тобто "На злобу дня" (дослівно "про справи, які діються").
У ХVI ст., коли забави ці були заборонені адміністрацією, характер ребуса змінився. Ребусом почали називати каламбур, побудований на грі слів. Найчастіше це була загадка, що складається із зображень різних предметів (часто упереміж з буквами, цифрами та музичними нотами), назви яких не позначають понять, але подібні з ними за вимовою або співзвуччям (не звертаючи увагу на правопис).
Перші відомі рукописні збірники ребусів датовані кінцем XV початком XVI століття. У 1582 (? 1562) році з'явився перший друкований збірник під назвою "Les Bigarurres du Seigneur des Accords", що мав великий успіх і витримав кілька видань. Автором його був Етьєнн Табуро (Etienne Tabourot, 1548-90) - французький поет, відомий під ім'ям seigneur des Accords, чудовий "віршомаз", що запам'ятався скоріше віршованими фокусами (акровірші, анаграмами і т.інш.), а ніж дійсно поетичними творами.
Його книжка являє собою цілий трактат про ребуси. Однак малюнків у ній всього з десяток. Більшість ребусів Табуро передає у формі жартівливих оповідань. Так, наприклад, якийсь абат на наказ залишити абатство відповів: "Я витратив 30 років на вивчення перших двох літер абетки (А.В.) і бажаю мати стільки ж часу на ознайомлення з двома наступними літерами" (С.D.). Під А.В. він мав на увазі абатство (abbaye), a під С.D. - дієслово "ce der" (поступитися). З літературної сфери ребус поширився у Франції на дворянські герби, вивіски торгових закладів та навіть з'явився на могильних пам'ятниках і в молитовниках. З Франції мода на ребуси перейшла в Італію, Англію та Німеччину.
Кількасот ребусів майстрів XVII - XIX століть зберігаються, зокрема, вЛондонському Музеї. Приміром, 1639 роком датується робота флорентійського гравера і художника Стефано делла Белла (Stefano della Bella), виконана у формі овального картуша під назвою "Ребус на вдачу".
У 1783 році англійський художник і гравер Томас Бьюїк (Thomas Bewick) в лондонській друкарні Т.Ходжсона (T.Hodgson) друкує незвичайну Біблію для дітей, в якій події Святого Письма переказуються у формі ребусів. Виконана таким чином Біблія стала іменуватися "ієрогліфічною". У ній деякі слова з тексту замінені картинками з метою переказати історію в прямий, простий і цікавий спосіб. Через кілька років, в 1788 році, американський видавець Ісайя Томас (Isaiah Thomas) видає ієрогліфічну Біблію за океаном. Такі незвичайні ієрогліфічні Біблії стали дуже популярними наприкінці XVIII століття, оскільки полегшували викладання Святого Письма дітям.
Англійський письменник і математик Чарльз Лютвідж Доджсон, більш відомий під псевдонімом Льюїс Керролл, один із самих популярних дитячих письменників XIX століття, автор казок "Аліса у Країні чудес" і "Аліса у Задзеркаллі", часто використовував ребуси в численній листуванні з юними шанувальниками своєї творчості . У своїх листах, а їх було близько 100 тисяч(!), він часто замінював частини слів малюнками або зображав букви у дзеркальному відображенні. Для розшифрування таких загадкових листів потрібна була не аби-яка кмітливість, а це дуже подобається дітям.
У другій половині XIX століття ребуси стали широко застосовуватися в повсякденному житті. Їх зображували на сторінках газет і журналів, поштових листівках, столовому приладді. У законодавцеві мод - Франції, випустили цілу серію фаянсових тарілок на лицьовій стороні яких був зображений ребус, а на звороті - розгадка.
У Росії перші ребуси з'явилися на сторінках журналу "Илюстрация" у 1845 році. Пізніше, в 1881 році починає видаватися спеціалізований "Еженедельный загадочный журнал "Ребус ", в якому, крім захоплюючих головоломок, публікувалися цікаві статті про виховання дітей, психологію, різні новини з усього світу, белетристика. За вірно вгадані загадки, ребуси і шаради читачі отримували невелику грошову премію та призи.
Журнал "Ребус" був дуже популярним і проіснував до 1918 року. У середині 1930-х років підшивки "Ребуса" вилучалися з бібліотек і знищувалися. На рубежі XIX і XX століть великою популярністю користувалися ребуси, намальовані художником І.Волковим в журналі "Нива" - наймасовішому друкованому виданні Російської Імперії.
Перша згадка про друковані ребусах за часів Радянської влади датується 1937 роком. Ленінградська поліграфічна фабрика тиражем 25 тисяч примірників випустила невеликого формату розкладні буклети "Как читать ребусы" (укладач П.Д. Соколов). Ребуси вийшли п'ятьма частинами (випусками) і містили, крім самих ребусів, короткий опис правил їх розгадування. Відповіді до ребусів були заховані в окремому конверті. Під час Великої Вітчизняної війни, в 1942 році московська поліграфічна фабрика Москворецкая ПРОМТОРГ випускає збірку ребусів А.А. Рязанова "В часы досуга: ребусы" (ілюстрації І. Телятникова). У 1945 році, після закінчення війни виходить невеличка брошура художника-ілюстратора та ілюзіоніста Георгія Кельсієвича Бедарєва "Ребусы".
У повоєнний час ребуси, переважно, переорієнтуються на дитячу та юнацьку аудиторію. У 1947 році в серії "Час досуга" виходь збірник "Занимательные задачи в рисунках" І.Чканікова (художники А. Баженов, Ф. Завалів). Двома роками пізніше, митіщенская поліграфічна фабрика випускає тиражем 200 тисяч примірників збірник "Подумай, отгадай! Ребусы-книги" Ал. Хаскин, в яку увійшли 22 ребуса з зашифрованими прізвищами російських письменників та відомих літературних творів. В.В. Акент'єв »Ребусы-пословицы» (1963 год) У 1960-х роках величезною популярністю користуються книги В.В. Акент'єва: "Когда идёт дождь. Головоломки-самоделки" (1959 рік), "Смекалка" (1961 рік), "Прочти и отгадай. Ребусы - загадки" (1962 рік), "Ребусы-пословицы" (1963 рік) "Веселые тайны" (1964 рік), "Остров тайн" (1968 рік), "Со второго взгляда" (1969 рік). Ці книги не тільки пропонували хитрі і жартівливі шаради, і кросворди, але й розповідали як їх розгадувати і складати самому. Книги Акент'єва увібрали в себе найбільш цікаві задачі та ігри, які з 1948 року хитромудрий "Капитан мореходов" (талановитий ленінградський журналіст Микола Олександрович Садовий) пропонував "Клубу смекалистых ребят" на сторінках газети "Ленинская искра", а пізніше журналу "Искорка".
З початком телевізійної ери на Заході, ребуси потрапляють на "блакитні екрани". 29 березня 1965 американський телеканал "ABC" запускається 30-ти хвилинне телевізійне шоу "The Rebus Game" з Джеком Лінклеттером (Jack Linkletter). Учасникам пропонувалося розгадати зашифровані за допомогою ребусів слова. За кожен вгаданий ребус передбачалася грошова винагорода. Головним призом для переможця шоу був автомобіль вартістю 5000 американських доларів. У Радянському Союзі 1970-80 років ребуси користуються популярністю, переважно, дитячої аудиторії. Їх друкують у дитячих газетах та журналах ("Барвінок", "Малятко", "Весёлые картинки").
Фундаментальне дослідження історії ребусів лягло в основу випущеної у 2005 році книги польського письменника і вченого Криштофа Олешчика (Krzysztof Oleszczyk). Близько тридцяти років автор вивчав матеріали тисяч старовинних журналів, книг і рукописів. Книга чудово ілюстрована, містить безліч унікальних матеріалів. Насамперед це стосується історії розвитку та ролі ребусів в європейській культурі, в тому числі польської держави.
Як відомо, історія має властивість повторюватися. Не минула ця доля і ребуси. Вже у цьому столітті переважно у країнах Східної Європи ребус, час від часу, з дитячої забави переростає у інструмент вираження політичних поглядів. 30 липня 2012 в Києві відбувся XIV з'їзд правлячої партії. Околиці були завішані дивними плакатами із загадковим ребусом "DKFCNM - UFDYJ!". Чи треба говорити, що на з'їзді було безліч охорони, однак ніхто з них незрозумілих плакатів не зачіпав.
Бурхливий розвиток обчислювальної техніки, інформаційних технологій і телекомунікацій також опинилося під впливом ребусів. На рубежі століть, із зростанням популярності мобільного зв'язку сформувався особливий SMS-сленг, основною характеристикою якого стала стислість. Буквально це означало, чим менша кількість букв або знаків - тим краще. Саме тому "мова SMS" набула усіляких абревіатур і скорочень. Зі зростанням популярності Інтернету і соціальних мереж цей напрямок усіляко перетворювався і доповнювався новими словами. Ось лише декілька прикладів сучасного комп'ютерного сленгу: "cul8r" (see you later), "b4" (before), "gr8" (great). Подібно ребусу окремі букви і цифри замінюються співзвучними словами і виразами. Окремо варто також згадати про "смайл" - простий та ефективний засіб вираження емоцій, без якого спілкування у мережі просто неможливо уявити ;)
Кожен з нас неодмінно зустрічався з ребусами у повсякденному житті. Безперечно, найвідоміший та розповсюджений ребус виглядає так: i ♥ u (вимовлятися на англійській мові "I Love You" - "Я тебе люблю"). В сучасному розумінні, ребус це, перед усім, загадка, що складається із зображень предметів (малюнків у поєднанні з буквеними композиціями та іншими знаками), співзвучних зі словами або частинами слів розгадки. Кілька ребусів можуть бути об'єднані в одному малюнку або у вигляді послідовності малюнків з тим, щоб скласти фразу або речення. У літературних ребусах для складання речень використовуються букви, числа, музичні ноти або особливим чином розташовані слова. Ребуси можуть передавати пряме значення слів, головним чином, щоб інформувати або інструктувати неграмотних людей, або навмисне приховувати їх значення, щоб інформувати тільки обраних. Однак найчастіше ребуси використовують як загадки і розваги.
Використання примітивних зображень, як засобу передачі інформації, стало підґрунтям для формування ранніх писемних систем давньоєгипетської культури (рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до нашої ери). Рання форма ребуса зустрічається у малюнковій писемності, де абстрактні слова, складні для зображення, були представлені зображеннями предметів, назви яких промовляються аналогічним чином. Пізніше зображення ребусів використовувалися для передачі назв міст на грецьких і римських монетах. Ребуси залишалися популярними у Середні віки - їх зображували на будівлях або об'єктах володіння, для позначення роду.Використовувати ребуси в якості загадок або жартів розпочали в XV столітті у Франції. Спочатку ребусом називали особливого роду благанні виступи, що містять пасквілі, якими паяци в Пікардії щорічно потішали народ під час карнавалу. В алегоричній формі комедіанти висміювали вади та слабкості сильних світу цього. Своїм виступам автори дали латинську назву "De rebus quae geruntur", тобто "На злобу дня" (дослівно "про справи, які діються").
У ХVI ст., коли забави ці були заборонені адміністрацією, характер ребуса змінився. Ребусом почали називати каламбур, побудований на грі слів. Найчастіше це була загадка, що складається із зображень різних предметів (часто упереміж з буквами, цифрами та музичними нотами), назви яких не позначають понять, але подібні з ними за вимовою або співзвуччям (не звертаючи увагу на правопис).
Перші відомі рукописні збірники ребусів датовані кінцем XV початком XVI століття. У 1582 (? 1562) році з'явився перший друкований збірник під назвою "Les Bigarurres du Seigneur des Accords", що мав великий успіх і витримав кілька видань. Автором його був Етьєнн Табуро (Etienne Tabourot, 1548-90) - французький поет, відомий під ім'ям seigneur des Accords, чудовий "віршомаз", що запам'ятався скоріше віршованими фокусами (акровірші, анаграмами і т.інш.), а ніж дійсно поетичними творами.
Його книжка являє собою цілий трактат про ребуси. Однак малюнків у ній всього з десяток. Більшість ребусів Табуро передає у формі жартівливих оповідань. Так, наприклад, якийсь абат на наказ залишити абатство відповів: "Я витратив 30 років на вивчення перших двох літер абетки (А.В.) і бажаю мати стільки ж часу на ознайомлення з двома наступними літерами" (С.D.). Під А.В. він мав на увазі абатство (abbaye), a під С.D. - дієслово "ce der" (поступитися). З літературної сфери ребус поширився у Франції на дворянські герби, вивіски торгових закладів та навіть з'явився на могильних пам'ятниках і в молитовниках. З Франції мода на ребуси перейшла в Італію, Англію та Німеччину.Кількасот ребусів майстрів XVII - XIX століть зберігаються, зокрема, вЛондонському Музеї. Приміром, 1639 роком датується робота флорентійського гравера і художника Стефано делла Белла (Stefano della Bella), виконана у формі овального картуша під назвою "Ребус на вдачу".
У 1783 році англійський художник і гравер Томас Бьюїк (Thomas Bewick) в лондонській друкарні Т.Ходжсона (T.Hodgson) друкує незвичайну Біблію для дітей, в якій події Святого Письма переказуються у формі ребусів. Виконана таким чином Біблія стала іменуватися "ієрогліфічною". У ній деякі слова з тексту замінені картинками з метою переказати історію в прямий, простий і цікавий спосіб. Через кілька років, в 1788 році, американський видавець Ісайя Томас (Isaiah Thomas) видає ієрогліфічну Біблію за океаном. Такі незвичайні ієрогліфічні Біблії стали дуже популярними наприкінці XVIII століття, оскільки полегшували викладання Святого Письма дітям.Англійський письменник і математик Чарльз Лютвідж Доджсон, більш відомий під псевдонімом Льюїс Керролл, один із самих популярних дитячих письменників XIX століття, автор казок "Аліса у Країні чудес" і "Аліса у Задзеркаллі", часто використовував ребуси в численній листуванні з юними шанувальниками своєї творчості . У своїх листах, а їх було близько 100 тисяч(!), він часто замінював частини слів малюнками або зображав букви у дзеркальному відображенні. Для розшифрування таких загадкових листів потрібна була не аби-яка кмітливість, а це дуже подобається дітям.У другій половині XIX століття ребуси стали широко застосовуватися в повсякденному житті. Їх зображували на сторінках газет і журналів, поштових листівках, столовому приладді. У законодавцеві мод - Франції, випустили цілу серію фаянсових тарілок на лицьовій стороні яких був зображений ребус, а на звороті - розгадка.У Росії перші ребуси з'явилися на сторінках журналу "Илюстрация" у 1845 році. Пізніше, в 1881 році починає видаватися спеціалізований "Еженедельный загадочный журнал "Ребус ", в якому, крім захоплюючих головоломок, публікувалися цікаві статті про виховання дітей, психологію, різні новини з усього світу, белетристика. За вірно вгадані загадки, ребуси і шаради читачі отримували невелику грошову премію та призи.Журнал "Ребус" був дуже популярним і проіснував до 1918 року. У середині 1930-х років підшивки "Ребуса" вилучалися з бібліотек і знищувалися. На рубежі XIX і XX століть великою популярністю користувалися ребуси, намальовані художником І.Волковим в журналі "Нива" - наймасовішому друкованому виданні Російської Імперії.
Перша згадка про друковані ребусах за часів Радянської влади датується 1937 роком. Ленінградська поліграфічна фабрика тиражем 25 тисяч примірників випустила невеликого формату розкладні буклети "Как читать ребусы" (укладач П.Д. Соколов). Ребуси вийшли п'ятьма частинами (випусками) і містили, крім самих ребусів, короткий опис правил їх розгадування. Відповіді до ребусів були заховані в окремому конверті. Під час Великої Вітчизняної війни, в 1942 році московська поліграфічна фабрика Москворецкая ПРОМТОРГ випускає збірку ребусів А.А. Рязанова "В часы досуга: ребусы" (ілюстрації І. Телятникова). У 1945 році, після закінчення війни виходить невеличка брошура художника-ілюстратора та ілюзіоніста Георгія Кельсієвича Бедарєва "Ребусы".
У повоєнний час ребуси, переважно, переорієнтуються на дитячу та юнацьку аудиторію. У 1947 році в серії "Час досуга" виходь збірник "Занимательные задачи в рисунках" І.Чканікова (художники А. Баженов, Ф. Завалів). Двома роками пізніше, митіщенская поліграфічна фабрика випускає тиражем 200 тисяч примірників збірник "Подумай, отгадай! Ребусы-книги" Ал. Хаскин, в яку увійшли 22 ребуса з зашифрованими прізвищами російських письменників та відомих літературних творів. В.В. Акент'єв »Ребусы-пословицы» (1963 год) У 1960-х роках величезною популярністю користуються книги В.В. Акент'єва: "Когда идёт дождь. Головоломки-самоделки" (1959 рік), "Смекалка" (1961 рік), "Прочти и отгадай. Ребусы - загадки" (1962 рік), "Ребусы-пословицы" (1963 рік) "Веселые тайны" (1964 рік), "Остров тайн" (1968 рік), "Со второго взгляда" (1969 рік). Ці книги не тільки пропонували хитрі і жартівливі шаради, і кросворди, але й розповідали як їх розгадувати і складати самому. Книги Акент'єва увібрали в себе найбільш цікаві задачі та ігри, які з 1948 року хитромудрий "Капитан мореходов" (талановитий ленінградський журналіст Микола Олександрович Садовий) пропонував "Клубу смекалистых ребят" на сторінках газети "Ленинская искра", а пізніше журналу "Искорка".З початком телевізійної ери на Заході, ребуси потрапляють на "блакитні екрани". 29 березня 1965 американський телеканал "ABC" запускається 30-ти хвилинне телевізійне шоу "The Rebus Game" з Джеком Лінклеттером (Jack Linkletter). Учасникам пропонувалося розгадати зашифровані за допомогою ребусів слова. За кожен вгаданий ребус передбачалася грошова винагорода. Головним призом для переможця шоу був автомобіль вартістю 5000 американських доларів. У Радянському Союзі 1970-80 років ребуси користуються популярністю, переважно, дитячої аудиторії. Їх друкують у дитячих газетах та журналах ("Барвінок", "Малятко", "Весёлые картинки").Фундаментальне дослідження історії ребусів лягло в основу випущеної у 2005 році книги польського письменника і вченого Криштофа Олешчика (Krzysztof Oleszczyk). Близько тридцяти років автор вивчав матеріали тисяч старовинних журналів, книг і рукописів. Книга чудово ілюстрована, містить безліч унікальних матеріалів. Насамперед це стосується історії розвитку та ролі ребусів в європейській культурі, в тому числі польської держави.Як відомо, історія має властивість повторюватися. Не минула ця доля і ребуси. Вже у цьому столітті переважно у країнах Східної Європи ребус, час від часу, з дитячої забави переростає у інструмент вираження політичних поглядів. 30 липня 2012 в Києві відбувся XIV з'їзд правлячої партії. Околиці були завішані дивними плакатами із загадковим ребусом "DKFCNM - UFDYJ!". Чи треба говорити, що на з'їзді було безліч охорони, однак ніхто з них незрозумілих плакатів не зачіпав.
Бурхливий розвиток обчислювальної техніки, інформаційних технологій і телекомунікацій також опинилося під впливом ребусів. На рубежі століть, із зростанням популярності мобільного зв'язку сформувався особливий SMS-сленг, основною характеристикою якого стала стислість. Буквально це означало, чим менша кількість букв або знаків - тим краще. Саме тому "мова SMS" набула усіляких абревіатур і скорочень. Зі зростанням популярності Інтернету і соціальних мереж цей напрямок усіляко перетворювався і доповнювався новими словами. Ось лише декілька прикладів сучасного комп'ютерного сленгу: "cul8r" (see you later), "b4" (before), "gr8" (great). Подібно ребусу окремі букви і цифри замінюються співзвучними словами і виразами. Окремо варто також згадати про "смайл" - простий та ефективний засіб вираження емоцій, без якого спілкування у мережі просто неможливо уявити ;) Історія ребусів
Ребус - загадка, у якій слова або фрази, що розгадуються, зображено у вигляді комбінації зображень, фігур, композицій з букв і т.інш. Саме слово "ребус" походить від латинської фрази "Non verbis sed rebus", що означає "Не словами, а за допомогою речей". Загалом, термін "rebus" асоціюють з латинським словом rebis: res (річ, предмет), rebis (перетворення).
Кожен з нас неодмінно зустрічався з ребусами у повсякденному житті. Безперечно, найвідоміший та розповсюджений ребус виглядає так: i ♥ u (вимовлятися на англійській мові "I Love You" - "Я тебе люблю"). В сучасному розумінні, ребус це, перед усім, загадка, що складається із зображень предметів (малюнків у поєднанні з буквеними композиціями та іншими знаками), співзвучних зі словами або частинами слів розгадки. Кілька ребусів можуть бути об'єднані в одному малюнку або у вигляді послідовності малюнків з тим, щоб скласти фразу або речення. У літературних ребусах для складання речень використовуються букви, числа, музичні ноти або особливим чином розташовані слова. Ребуси можуть передавати пряме значення слів, головним чином, щоб інформувати або інструктувати неграмотних людей, або навмисне приховувати їх значення, щоб інформувати тільки обраних. Однак найчастіше ребуси використовують як загадки і розваги.
Використання примітивних зображень, як засобу передачі інформації, стало підґрунтям для формування ранніх писемних систем давньоєгипетської культури (рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до нашої ери). Рання форма ребуса зустрічається у малюнковій писемності, де абстрактні слова, складні для зображення, були представлені зображеннями предметів, назви яких промовляються аналогічним чином. Пізніше зображення ребусів використовувалися для передачі назв міст на грецьких і римських монетах. Ребуси залишалися популярними у Середні віки - їх зображували на будівлях або об'єктах володіння, для позначення роду.
Використовувати ребуси в якості загадок або жартів розпочали в XV столітті у Франції. Спочатку ребусом називали особливого роду благанні виступи, що містять пасквілі, якими паяци в Пікардії щорічно потішали народ під час карнавалу. В алегоричній формі комедіанти висміювали вади та слабкості сильних світу цього. Своїм виступам автори дали латинську назву "De rebus quae geruntur", тобто "На злобу дня" (дослівно "про справи, які діються").
У ХVI ст., коли забави ці були заборонені адміністрацією, характер ребуса змінився. Ребусом почали називати каламбур, побудований на грі слів. Найчастіше це була загадка, що складається із зображень різних предметів (часто упереміж з буквами, цифрами та музичними нотами), назви яких не позначають понять, але подібні з ними за вимовою або співзвуччям (не звертаючи увагу на правопис).
Перші відомі рукописні збірники ребусів датовані кінцем XV початком XVI століття. У 1582 (? 1562) році з'явився перший друкований збірник під назвою "Les Bigarurres du Seigneur des Accords", що мав великий успіх і витримав кілька видань. Автором його був Етьєнн Табуро (Etienne Tabourot, 1548-90) - французький поет, відомий під ім'ям seigneur des Accords, чудовий "віршомаз", що запам'ятався скоріше віршованими фокусами (акровірші, анаграмами і т.інш.), а ніж дійсно поетичними творами.
Його книжка являє собою цілий трактат про ребуси. Однак малюнків у ній всього з десяток. Більшість ребусів Табуро передає у формі жартівливих оповідань. Так, наприклад, якийсь абат на наказ залишити абатство відповів: "Я витратив 30 років на вивчення перших двох літер абетки (А.В.) і бажаю мати стільки ж часу на ознайомлення з двома наступними літерами" (С.D.). Під А.В. він мав на увазі абатство (abbaye), a під С.D. - дієслово "ce der" (поступитися). З літературної сфери ребус поширився у Франції на дворянські герби, вивіски торгових закладів та навіть з'явився на могильних пам'ятниках і в молитовниках. З Франції мода на ребуси перейшла в Італію, Англію та Німеччину.
Кількасот ребусів майстрів XVII - XIX століть зберігаються, зокрема, вЛондонському Музеї. Приміром, 1639 роком датується робота флорентійського гравера і художника Стефано делла Белла (Stefano della Bella), виконана у формі овального картуша під назвою "Ребус на вдачу".
У 1783 році англійський художник і гравер Томас Бьюїк (Thomas Bewick) в лондонській друкарні Т.Ходжсона (T.Hodgson) друкує незвичайну Біблію для дітей, в якій події Святого Письма переказуються у формі ребусів. Виконана таким чином Біблія стала іменуватися "ієрогліфічною". У ній деякі слова з тексту замінені картинками з метою переказати історію в прямий, простий і цікавий спосіб. Через кілька років, в 1788 році, американський видавець Ісайя Томас (Isaiah Thomas) видає ієрогліфічну Біблію за океаном. Такі незвичайні ієрогліфічні Біблії стали дуже популярними наприкінці XVIII століття, оскільки полегшували викладання Святого Письма дітям.
Англійський письменник і математик Чарльз Лютвідж Доджсон, більш відомий під псевдонімом Льюїс Керролл, один із самих популярних дитячих письменників XIX століття, автор казок "Аліса у Країні чудес" і "Аліса у Задзеркаллі", часто використовував ребуси в численній листуванні з юними шанувальниками своєї творчості . У своїх листах, а їх було близько 100 тисяч(!), він часто замінював частини слів малюнками або зображав букви у дзеркальному відображенні. Для розшифрування таких загадкових листів потрібна була не аби-яка кмітливість, а це дуже подобається дітям.
У другій половині XIX століття ребуси стали широко застосовуватися в повсякденному житті. Їх зображували на сторінках газет і журналів, поштових листівках, столовому приладді. У законодавцеві мод - Франції, випустили цілу серію фаянсових тарілок на лицьовій стороні яких був зображений ребус, а на звороті - розгадка.
У Росії перші ребуси з'явилися на сторінках журналу "Илюстрация" у 1845 році. Пізніше, в 1881 році починає видаватися спеціалізований "Еженедельный загадочный журнал "Ребус ", в якому, крім захоплюючих головоломок, публікувалися цікаві статті про виховання дітей, психологію, різні новини з усього світу, белетристика. За вірно вгадані загадки, ребуси і шаради читачі отримували невелику грошову премію та призи.
Журнал "Ребус" був дуже популярним і проіснував до 1918 року. У середині 1930-х років підшивки "Ребуса" вилучалися з бібліотек і знищувалися. На рубежі XIX і XX століть великою популярністю користувалися ребуси, намальовані художником І.Волковим в журналі "Нива" - наймасовішому друкованому виданні Російської Імперії.
Перша згадка про друковані ребусах за часів Радянської влади датується 1937 роком. Ленінградська поліграфічна фабрика тиражем 25 тисяч примірників випустила невеликого формату розкладні буклети "Как читать ребусы" (укладач П.Д. Соколов). Ребуси вийшли п'ятьма частинами (випусками) і містили, крім самих ребусів, короткий опис правил їх розгадування. Відповіді до ребусів були заховані в окремому конверті. Під час Великої Вітчизняної війни, в 1942 році московська поліграфічна фабрика Москворецкая ПРОМТОРГ випускає збірку ребусів А.А. Рязанова "В часы досуга: ребусы" (ілюстрації І. Телятникова). У 1945 році, після закінчення війни виходить невеличка брошура художника-ілюстратора та ілюзіоніста Георгія Кельсієвича Бедарєва "Ребусы".
У повоєнний час ребуси, переважно, переорієнтуються на дитячу та юнацьку аудиторію. У 1947 році в серії "Час досуга" виходь збірник "Занимательные задачи в рисунках" І.Чканікова (художники А. Баженов, Ф. Завалів). Двома роками пізніше, митіщенская поліграфічна фабрика випускає тиражем 200 тисяч примірників збірник "Подумай, отгадай! Ребусы-книги" Ал. Хаскин, в яку увійшли 22 ребуса з зашифрованими прізвищами російських письменників та відомих літературних творів. В.В. Акент'єв »Ребусы-пословицы» (1963 год) У 1960-х роках величезною популярністю користуються книги В.В. Акент'єва: "Когда идёт дождь. Головоломки-самоделки" (1959 рік), "Смекалка" (1961 рік), "Прочти и отгадай. Ребусы - загадки" (1962 рік), "Ребусы-пословицы" (1963 рік) "Веселые тайны" (1964 рік), "Остров тайн" (1968 рік), "Со второго взгляда" (1969 рік). Ці книги не тільки пропонували хитрі і жартівливі шаради, і кросворди, але й розповідали як їх розгадувати і складати самому. Книги Акент'єва увібрали в себе найбільш цікаві задачі та ігри, які з 1948 року хитромудрий "Капитан мореходов" (талановитий ленінградський журналіст Микола Олександрович Садовий) пропонував "Клубу смекалистых ребят" на сторінках газети "Ленинская искра", а пізніше журналу "Искорка".
З початком телевізійної ери на Заході, ребуси потрапляють на "блакитні екрани". 29 березня 1965 американський телеканал "ABC" запускається 30-ти хвилинне телевізійне шоу "The Rebus Game" з Джеком Лінклеттером (Jack Linkletter). Учасникам пропонувалося розгадати зашифровані за допомогою ребусів слова. За кожен вгаданий ребус передбачалася грошова винагорода. Головним призом для переможця шоу був автомобіль вартістю 5000 американських доларів. У Радянському Союзі 1970-80 років ребуси користуються популярністю, переважно, дитячої аудиторії. Їх друкують у дитячих газетах та журналах ("Барвінок", "Малятко", "Весёлые картинки").
Фундаментальне дослідження історії ребусів лягло в основу випущеної у 2005 році книги польського письменника і вченого Криштофа Олешчика (Krzysztof Oleszczyk). Близько тридцяти років автор вивчав матеріали тисяч старовинних журналів, книг і рукописів. Книга чудово ілюстрована, містить безліч унікальних матеріалів. Насамперед це стосується історії розвитку та ролі ребусів в європейській культурі, в тому числі польської держави.
Як відомо, історія має властивість повторюватися. Не минула ця доля і ребуси. Вже у цьому столітті переважно у країнах Східної Європи ребус, час від часу, з дитячої забави переростає у інструмент вираження політичних поглядів. 30 липня 2012 в Києві відбувся XIV з'їзд правлячої партії. Околиці були завішані дивними плакатами із загадковим ребусом "DKFCNM - UFDYJ!". Чи треба говорити, що на з'їзді було безліч охорони, однак ніхто з них незрозумілих плакатів не зачіпав.
Бурхливий розвиток обчислювальної техніки, інформаційних технологій і телекомунікацій також опинилося під впливом ребусів. На рубежі століть, із зростанням популярності мобільного зв'язку сформувався особливий SMS-сленг, основною характеристикою якого стала стислість. Буквально це означало, чим менша кількість букв або знаків - тим краще. Саме тому "мова SMS" набула усіляких абревіатур і скорочень. Зі зростанням популярності Інтернету і соціальних мереж цей напрямок усіляко перетворювався і доповнювався новими словами. Ось лише декілька прикладів сучасного комп'ютерного сленгу: "cul8r" (see you later), "b4" (before), "gr8" (great). Подібно ребусу окремі букви і цифри замінюються співзвучними словами і виразами. Окремо варто також згадати про "смайл" - простий та ефективний засіб вираження емоцій, без якого спілкування у мережі просто неможливо уявити ;)
Ребус - загадка, у якій слова або фрази, що розгадуються, зображено у вигляді комбінації зображень, фігур, композицій з букв і т.інш. Саме слово "ребус" походить від латинської фрази "Non verbis sed rebus", що означає "Не словами, а за допомогою речей". Загалом, термін "rebus" асоціюють з латинським словом rebis: res (річ, предмет), rebis (перетворення).
Кожен з нас неодмінно зустрічався з ребусами у повсякденному житті. Безперечно, найвідоміший та розповсюджений ребус виглядає так: i ♥ u (вимовлятися на англійській мові "I Love You" - "Я тебе люблю"). В сучасному розумінні, ребус це, перед усім, загадка, що складається із зображень предметів (малюнків у поєднанні з буквеними композиціями та іншими знаками), співзвучних зі словами або частинами слів розгадки. Кілька ребусів можуть бути об'єднані в одному малюнку або у вигляді послідовності малюнків з тим, щоб скласти фразу або речення. У літературних ребусах для складання речень використовуються букви, числа, музичні ноти або особливим чином розташовані слова. Ребуси можуть передавати пряме значення слів, головним чином, щоб інформувати або інструктувати неграмотних людей, або навмисне приховувати їх значення, щоб інформувати тільки обраних. Однак найчастіше ребуси використовують як загадки і розваги.
Використання примітивних зображень, як засобу передачі інформації, стало підґрунтям для формування ранніх писемних систем давньоєгипетської культури (рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до нашої ери). Рання форма ребуса зустрічається у малюнковій писемності, де абстрактні слова, складні для зображення, були представлені зображеннями предметів, назви яких промовляються аналогічним чином. Пізніше зображення ребусів використовувалися для передачі назв міст на грецьких і римських монетах. Ребуси залишалися популярними у Середні віки - їх зображували на будівлях або об'єктах володіння, для позначення роду.
Використовувати ребуси в якості загадок або жартів розпочали в XV столітті у Франції. Спочатку ребусом називали особливого роду благанні виступи, що містять пасквілі, якими паяци в Пікардії щорічно потішали народ під час карнавалу. В алегоричній формі комедіанти висміювали вади та слабкості сильних світу цього. Своїм виступам автори дали латинську назву "De rebus quae geruntur", тобто "На злобу дня" (дослівно "про справи, які діються").
У ХVI ст., коли забави ці були заборонені адміністрацією, характер ребуса змінився. Ребусом почали називати каламбур, побудований на грі слів. Найчастіше це була загадка, що складається із зображень різних предметів (часто упереміж з буквами, цифрами та музичними нотами), назви яких не позначають понять, але подібні з ними за вимовою або співзвуччям (не звертаючи увагу на правопис).
Перші відомі рукописні збірники ребусів датовані кінцем XV початком XVI століття. У 1582 (? 1562) році з'явився перший друкований збірник під назвою "Les Bigarurres du Seigneur des Accords", що мав великий успіх і витримав кілька видань. Автором його був Етьєнн Табуро (Etienne Tabourot, 1548-90) - французький поет, відомий під ім'ям seigneur des Accords, чудовий "віршомаз", що запам'ятався скоріше віршованими фокусами (акровірші, анаграмами і т.інш.), а ніж дійсно поетичними творами.
Його книжка являє собою цілий трактат про ребуси. Однак малюнків у ній всього з десяток. Більшість ребусів Табуро передає у формі жартівливих оповідань. Так, наприклад, якийсь абат на наказ залишити абатство відповів: "Я витратив 30 років на вивчення перших двох літер абетки (А.В.) і бажаю мати стільки ж часу на ознайомлення з двома наступними літерами" (С.D.). Під А.В. він мав на увазі абатство (abbaye), a під С.D. - дієслово "ce der" (поступитися). З літературної сфери ребус поширився у Франції на дворянські герби, вивіски торгових закладів та навіть з'явився на могильних пам'ятниках і в молитовниках. З Франції мода на ребуси перейшла в Італію, Англію та Німеччину.
Кількасот ребусів майстрів XVII - XIX століть зберігаються, зокрема, вЛондонському Музеї. Приміром, 1639 роком датується робота флорентійського гравера і художника Стефано делла Белла (Stefano della Bella), виконана у формі овального картуша під назвою "Ребус на вдачу".
У 1783 році англійський художник і гравер Томас Бьюїк (Thomas Bewick) в лондонській друкарні Т.Ходжсона (T.Hodgson) друкує незвичайну Біблію для дітей, в якій події Святого Письма переказуються у формі ребусів. Виконана таким чином Біблія стала іменуватися "ієрогліфічною". У ній деякі слова з тексту замінені картинками з метою переказати історію в прямий, простий і цікавий спосіб. Через кілька років, в 1788 році, американський видавець Ісайя Томас (Isaiah Thomas) видає ієрогліфічну Біблію за океаном. Такі незвичайні ієрогліфічні Біблії стали дуже популярними наприкінці XVIII століття, оскільки полегшували викладання Святого Письма дітям.
Англійський письменник і математик Чарльз Лютвідж Доджсон, більш відомий під псевдонімом Льюїс Керролл, один із самих популярних дитячих письменників XIX століття, автор казок "Аліса у Країні чудес" і "Аліса у Задзеркаллі", часто використовував ребуси в численній листуванні з юними шанувальниками своєї творчості . У своїх листах, а їх було близько 100 тисяч(!), він часто замінював частини слів малюнками або зображав букви у дзеркальному відображенні. Для розшифрування таких загадкових листів потрібна була не аби-яка кмітливість, а це дуже подобається дітям.
У другій половині XIX століття ребуси стали широко застосовуватися в повсякденному житті. Їх зображували на сторінках газет і журналів, поштових листівках, столовому приладді. У законодавцеві мод - Франції, випустили цілу серію фаянсових тарілок на лицьовій стороні яких був зображений ребус, а на звороті - розгадка.
У Росії перші ребуси з'явилися на сторінках журналу "Илюстрация" у 1845 році. Пізніше, в 1881 році починає видаватися спеціалізований "Еженедельный загадочный журнал "Ребус ", в якому, крім захоплюючих головоломок, публікувалися цікаві статті про виховання дітей, психологію, різні новини з усього світу, белетристика. За вірно вгадані загадки, ребуси і шаради читачі отримували невелику грошову премію та призи.
Журнал "Ребус" був дуже популярним і проіснував до 1918 року. У середині 1930-х років підшивки "Ребуса" вилучалися з бібліотек і знищувалися. На рубежі XIX і XX століть великою популярністю користувалися ребуси, намальовані художником І.Волковим в журналі "Нива" - наймасовішому друкованому виданні Російської Імперії.
Перша згадка про друковані ребусах за часів Радянської влади датується 1937 роком. Ленінградська поліграфічна фабрика тиражем 25 тисяч примірників випустила невеликого формату розкладні буклети "Как читать ребусы" (укладач П.Д. Соколов). Ребуси вийшли п'ятьма частинами (випусками) і містили, крім самих ребусів, короткий опис правил їх розгадування. Відповіді до ребусів були заховані в окремому конверті. Під час Великої Вітчизняної війни, в 1942 році московська поліграфічна фабрика Москворецкая ПРОМТОРГ випускає збірку ребусів А.А. Рязанова "В часы досуга: ребусы" (ілюстрації І. Телятникова). У 1945 році, після закінчення війни виходить невеличка брошура художника-ілюстратора та ілюзіоніста Георгія Кельсієвича Бедарєва "Ребусы".
У повоєнний час ребуси, переважно, переорієнтуються на дитячу та юнацьку аудиторію. У 1947 році в серії "Час досуга" виходь збірник "Занимательные задачи в рисунках" І.Чканікова (художники А. Баженов, Ф. Завалів). Двома роками пізніше, митіщенская поліграфічна фабрика випускає тиражем 200 тисяч примірників збірник "Подумай, отгадай! Ребусы-книги" Ал. Хаскин, в яку увійшли 22 ребуса з зашифрованими прізвищами російських письменників та відомих літературних творів. В.В. Акент'єв »Ребусы-пословицы» (1963 год) У 1960-х роках величезною популярністю користуються книги В.В. Акент'єва: "Когда идёт дождь. Головоломки-самоделки" (1959 рік), "Смекалка" (1961 рік), "Прочти и отгадай. Ребусы - загадки" (1962 рік), "Ребусы-пословицы" (1963 рік) "Веселые тайны" (1964 рік), "Остров тайн" (1968 рік), "Со второго взгляда" (1969 рік). Ці книги не тільки пропонували хитрі і жартівливі шаради, і кросворди, але й розповідали як їх розгадувати і складати самому. Книги Акент'єва увібрали в себе найбільш цікаві задачі та ігри, які з 1948 року хитромудрий "Капитан мореходов" (талановитий ленінградський журналіст Микола Олександрович Садовий) пропонував "Клубу смекалистых ребят" на сторінках газети "Ленинская искра", а пізніше журналу "Искорка".
З початком телевізійної ери на Заході, ребуси потрапляють на "блакитні екрани". 29 березня 1965 американський телеканал "ABC" запускається 30-ти хвилинне телевізійне шоу "The Rebus Game" з Джеком Лінклеттером (Jack Linkletter). Учасникам пропонувалося розгадати зашифровані за допомогою ребусів слова. За кожен вгаданий ребус передбачалася грошова винагорода. Головним призом для переможця шоу був автомобіль вартістю 5000 американських доларів. У Радянському Союзі 1970-80 років ребуси користуються популярністю, переважно, дитячої аудиторії. Їх друкують у дитячих газетах та журналах ("Барвінок", "Малятко", "Весёлые картинки").
Фундаментальне дослідження історії ребусів лягло в основу випущеної у 2005 році книги польського письменника і вченого Криштофа Олешчика (Krzysztof Oleszczyk). Близько тридцяти років автор вивчав матеріали тисяч старовинних журналів, книг і рукописів. Книга чудово ілюстрована, містить безліч унікальних матеріалів. Насамперед це стосується історії розвитку та ролі ребусів в європейській культурі, в тому числі польської держави.
Як відомо, історія має властивість повторюватися. Не минула ця доля і ребуси. Вже у цьому столітті переважно у країнах Східної Європи ребус, час від часу, з дитячої забави переростає у інструмент вираження політичних поглядів. 30 липня 2012 в Києві відбувся XIV з'їзд правлячої партії. Околиці були завішані дивними плакатами із загадковим ребусом "DKFCNM - UFDYJ!". Чи треба говорити, що на з'їзді було безліч охорони, однак ніхто з них незрозумілих плакатів не зачіпав.
Бурхливий розвиток обчислювальної техніки, інформаційних технологій і телекомунікацій також опинилося під впливом ребусів. На рубежі століть, із зростанням популярності мобільного зв'язку сформувався особливий SMS-сленг, основною характеристикою якого стала стислість. Буквально це означало, чим менша кількість букв або знаків - тим краще. Саме тому "мова SMS" набула усіляких абревіатур і скорочень. Зі зростанням популярності Інтернету і соціальних мереж цей напрямок усіляко перетворювався і доповнювався новими словами. Ось лише декілька прикладів сучасного комп'ютерного сленгу: "cul8r" (see you later), "b4" (before), "gr8" (great). Подібно ребусу окремі букви і цифри замінюються співзвучними словами і виразами. Окремо варто також згадати про "смайл" - простий та ефективний засіб вираження емоцій, без якого спілкування у мережі просто неможливо уявити ;)
Кожен з нас неодмінно зустрічався з ребусами у повсякденному житті. Безперечно, найвідоміший та розповсюджений ребус виглядає так: i ♥ u (вимовлятися на англійській мові "I Love You" - "Я тебе люблю"). В сучасному розумінні, ребус це, перед усім, загадка, що складається із зображень предметів (малюнків у поєднанні з буквеними композиціями та іншими знаками), співзвучних зі словами або частинами слів розгадки. Кілька ребусів можуть бути об'єднані в одному малюнку або у вигляді послідовності малюнків з тим, щоб скласти фразу або речення. У літературних ребусах для складання речень використовуються букви, числа, музичні ноти або особливим чином розташовані слова. Ребуси можуть передавати пряме значення слів, головним чином, щоб інформувати або інструктувати неграмотних людей, або навмисне приховувати їх значення, щоб інформувати тільки обраних. Однак найчастіше ребуси використовують як загадки і розваги.
Використання примітивних зображень, як засобу передачі інформації, стало підґрунтям для формування ранніх писемних систем давньоєгипетської культури (рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до нашої ери). Рання форма ребуса зустрічається у малюнковій писемності, де абстрактні слова, складні для зображення, були представлені зображеннями предметів, назви яких промовляються аналогічним чином. Пізніше зображення ребусів використовувалися для передачі назв міст на грецьких і римських монетах. Ребуси залишалися популярними у Середні віки - їх зображували на будівлях або об'єктах володіння, для позначення роду.Використовувати ребуси в якості загадок або жартів розпочали в XV столітті у Франції. Спочатку ребусом називали особливого роду благанні виступи, що містять пасквілі, якими паяци в Пікардії щорічно потішали народ під час карнавалу. В алегоричній формі комедіанти висміювали вади та слабкості сильних світу цього. Своїм виступам автори дали латинську назву "De rebus quae geruntur", тобто "На злобу дня" (дослівно "про справи, які діються").
У ХVI ст., коли забави ці були заборонені адміністрацією, характер ребуса змінився. Ребусом почали називати каламбур, побудований на грі слів. Найчастіше це була загадка, що складається із зображень різних предметів (часто упереміж з буквами, цифрами та музичними нотами), назви яких не позначають понять, але подібні з ними за вимовою або співзвуччям (не звертаючи увагу на правопис).
Перші відомі рукописні збірники ребусів датовані кінцем XV початком XVI століття. У 1582 (? 1562) році з'явився перший друкований збірник під назвою "Les Bigarurres du Seigneur des Accords", що мав великий успіх і витримав кілька видань. Автором його був Етьєнн Табуро (Etienne Tabourot, 1548-90) - французький поет, відомий під ім'ям seigneur des Accords, чудовий "віршомаз", що запам'ятався скоріше віршованими фокусами (акровірші, анаграмами і т.інш.), а ніж дійсно поетичними творами.
Його книжка являє собою цілий трактат про ребуси. Однак малюнків у ній всього з десяток. Більшість ребусів Табуро передає у формі жартівливих оповідань. Так, наприклад, якийсь абат на наказ залишити абатство відповів: "Я витратив 30 років на вивчення перших двох літер абетки (А.В.) і бажаю мати стільки ж часу на ознайомлення з двома наступними літерами" (С.D.). Під А.В. він мав на увазі абатство (abbaye), a під С.D. - дієслово "ce der" (поступитися). З літературної сфери ребус поширився у Франції на дворянські герби, вивіски торгових закладів та навіть з'явився на могильних пам'ятниках і в молитовниках. З Франції мода на ребуси перейшла в Італію, Англію та Німеччину.Кількасот ребусів майстрів XVII - XIX століть зберігаються, зокрема, вЛондонському Музеї. Приміром, 1639 роком датується робота флорентійського гравера і художника Стефано делла Белла (Stefano della Bella), виконана у формі овального картуша під назвою "Ребус на вдачу".
У 1783 році англійський художник і гравер Томас Бьюїк (Thomas Bewick) в лондонській друкарні Т.Ходжсона (T.Hodgson) друкує незвичайну Біблію для дітей, в якій події Святого Письма переказуються у формі ребусів. Виконана таким чином Біблія стала іменуватися "ієрогліфічною". У ній деякі слова з тексту замінені картинками з метою переказати історію в прямий, простий і цікавий спосіб. Через кілька років, в 1788 році, американський видавець Ісайя Томас (Isaiah Thomas) видає ієрогліфічну Біблію за океаном. Такі незвичайні ієрогліфічні Біблії стали дуже популярними наприкінці XVIII століття, оскільки полегшували викладання Святого Письма дітям.Англійський письменник і математик Чарльз Лютвідж Доджсон, більш відомий під псевдонімом Льюїс Керролл, один із самих популярних дитячих письменників XIX століття, автор казок "Аліса у Країні чудес" і "Аліса у Задзеркаллі", часто використовував ребуси в численній листуванні з юними шанувальниками своєї творчості . У своїх листах, а їх було близько 100 тисяч(!), він часто замінював частини слів малюнками або зображав букви у дзеркальному відображенні. Для розшифрування таких загадкових листів потрібна була не аби-яка кмітливість, а це дуже подобається дітям.У другій половині XIX століття ребуси стали широко застосовуватися в повсякденному житті. Їх зображували на сторінках газет і журналів, поштових листівках, столовому приладді. У законодавцеві мод - Франції, випустили цілу серію фаянсових тарілок на лицьовій стороні яких був зображений ребус, а на звороті - розгадка.У Росії перші ребуси з'явилися на сторінках журналу "Илюстрация" у 1845 році. Пізніше, в 1881 році починає видаватися спеціалізований "Еженедельный загадочный журнал "Ребус ", в якому, крім захоплюючих головоломок, публікувалися цікаві статті про виховання дітей, психологію, різні новини з усього світу, белетристика. За вірно вгадані загадки, ребуси і шаради читачі отримували невелику грошову премію та призи.Журнал "Ребус" був дуже популярним і проіснував до 1918 року. У середині 1930-х років підшивки "Ребуса" вилучалися з бібліотек і знищувалися. На рубежі XIX і XX століть великою популярністю користувалися ребуси, намальовані художником І.Волковим в журналі "Нива" - наймасовішому друкованому виданні Російської Імперії.
Перша згадка про друковані ребусах за часів Радянської влади датується 1937 роком. Ленінградська поліграфічна фабрика тиражем 25 тисяч примірників випустила невеликого формату розкладні буклети "Как читать ребусы" (укладач П.Д. Соколов). Ребуси вийшли п'ятьма частинами (випусками) і містили, крім самих ребусів, короткий опис правил їх розгадування. Відповіді до ребусів були заховані в окремому конверті. Під час Великої Вітчизняної війни, в 1942 році московська поліграфічна фабрика Москворецкая ПРОМТОРГ випускає збірку ребусів А.А. Рязанова "В часы досуга: ребусы" (ілюстрації І. Телятникова). У 1945 році, після закінчення війни виходить невеличка брошура художника-ілюстратора та ілюзіоніста Георгія Кельсієвича Бедарєва "Ребусы".
У повоєнний час ребуси, переважно, переорієнтуються на дитячу та юнацьку аудиторію. У 1947 році в серії "Час досуга" виходь збірник "Занимательные задачи в рисунках" І.Чканікова (художники А. Баженов, Ф. Завалів). Двома роками пізніше, митіщенская поліграфічна фабрика випускає тиражем 200 тисяч примірників збірник "Подумай, отгадай! Ребусы-книги" Ал. Хаскин, в яку увійшли 22 ребуса з зашифрованими прізвищами російських письменників та відомих літературних творів. В.В. Акент'єв »Ребусы-пословицы» (1963 год) У 1960-х роках величезною популярністю користуються книги В.В. Акент'єва: "Когда идёт дождь. Головоломки-самоделки" (1959 рік), "Смекалка" (1961 рік), "Прочти и отгадай. Ребусы - загадки" (1962 рік), "Ребусы-пословицы" (1963 рік) "Веселые тайны" (1964 рік), "Остров тайн" (1968 рік), "Со второго взгляда" (1969 рік). Ці книги не тільки пропонували хитрі і жартівливі шаради, і кросворди, але й розповідали як їх розгадувати і складати самому. Книги Акент'єва увібрали в себе найбільш цікаві задачі та ігри, які з 1948 року хитромудрий "Капитан мореходов" (талановитий ленінградський журналіст Микола Олександрович Садовий) пропонував "Клубу смекалистых ребят" на сторінках газети "Ленинская искра", а пізніше журналу "Искорка".З початком телевізійної ери на Заході, ребуси потрапляють на "блакитні екрани". 29 березня 1965 американський телеканал "ABC" запускається 30-ти хвилинне телевізійне шоу "The Rebus Game" з Джеком Лінклеттером (Jack Linkletter). Учасникам пропонувалося розгадати зашифровані за допомогою ребусів слова. За кожен вгаданий ребус передбачалася грошова винагорода. Головним призом для переможця шоу був автомобіль вартістю 5000 американських доларів. У Радянському Союзі 1970-80 років ребуси користуються популярністю, переважно, дитячої аудиторії. Їх друкують у дитячих газетах та журналах ("Барвінок", "Малятко", "Весёлые картинки").Фундаментальне дослідження історії ребусів лягло в основу випущеної у 2005 році книги польського письменника і вченого Криштофа Олешчика (Krzysztof Oleszczyk). Близько тридцяти років автор вивчав матеріали тисяч старовинних журналів, книг і рукописів. Книга чудово ілюстрована, містить безліч унікальних матеріалів. Насамперед це стосується історії розвитку та ролі ребусів в європейській культурі, в тому числі польської держави.Як відомо, історія має властивість повторюватися. Не минула ця доля і ребуси. Вже у цьому столітті переважно у країнах Східної Європи ребус, час від часу, з дитячої забави переростає у інструмент вираження політичних поглядів. 30 липня 2012 в Києві відбувся XIV з'їзд правлячої партії. Околиці були завішані дивними плакатами із загадковим ребусом "DKFCNM - UFDYJ!". Чи треба говорити, що на з'їзді було безліч охорони, однак ніхто з них незрозумілих плакатів не зачіпав.
Бурхливий розвиток обчислювальної техніки, інформаційних технологій і телекомунікацій також опинилося під впливом ребусів. На рубежі століть, із зростанням популярності мобільного зв'язку сформувався особливий SMS-сленг, основною характеристикою якого стала стислість. Буквально це означало, чим менша кількість букв або знаків - тим краще. Саме тому "мова SMS" набула усіляких абревіатур і скорочень. Зі зростанням популярності Інтернету і соціальних мереж цей напрямок усіляко перетворювався і доповнювався новими словами. Ось лише декілька прикладів сучасного комп'ютерного сленгу: "cul8r" (see you later), "b4" (before), "gr8" (great). Подібно ребусу окремі букви і цифри замінюються співзвучними словами і виразами. Окремо варто також згадати про "смайл" - простий та ефективний засіб вираження емоцій, без якого спілкування у мережі просто неможливо уявити ;) Історія ребусів
Ребус - загадка, у якій слова або фрази, що розгадуються, зображено у вигляді комбінації зображень, фігур, композицій з букв і т.інш. Саме слово "ребус" походить від латинської фрази "Non verbis sed rebus", що означає "Не словами, а за допомогою речей". Загалом, термін "rebus" асоціюють з латинським словом rebis: res (річ, предмет), rebis (перетворення).
Кожен з нас неодмінно зустрічався з ребусами у повсякденному житті. Безперечно, найвідоміший та розповсюджений ребус виглядає так: i ♥ u (вимовлятися на англійській мові "I Love You" - "Я тебе люблю"). В сучасному розумінні, ребус це, перед усім, загадка, що складається із зображень предметів (малюнків у поєднанні з буквеними композиціями та іншими знаками), співзвучних зі словами або частинами слів розгадки. Кілька ребусів можуть бути об'єднані в одному малюнку або у вигляді послідовності малюнків з тим, щоб скласти фразу або речення. У літературних ребусах для складання речень використовуються букви, числа, музичні ноти або особливим чином розташовані слова. Ребуси можуть передавати пряме значення слів, головним чином, щоб інформувати або інструктувати неграмотних людей, або навмисне приховувати їх значення, щоб інформувати тільки обраних. Однак найчастіше ребуси використовують як загадки і розваги.
Використання примітивних зображень, як засобу передачі інформації, стало підґрунтям для формування ранніх писемних систем давньоєгипетської культури (рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до нашої ери). Рання форма ребуса зустрічається у малюнковій писемності, де абстрактні слова, складні для зображення, були представлені зображеннями предметів, назви яких промовляються аналогічним чином. Пізніше зображення ребусів використовувалися для передачі назв міст на грецьких і римських монетах. Ребуси залишалися популярними у Середні віки - їх зображували на будівлях або об'єктах володіння, для позначення роду.
Використовувати ребуси в якості загадок або жартів розпочали в XV столітті у Франції. Спочатку ребусом називали особливого роду благанні виступи, що містять пасквілі, якими паяци в Пікардії щорічно потішали народ під час карнавалу. В алегоричній формі комедіанти висміювали вади та слабкості сильних світу цього. Своїм виступам автори дали латинську назву "De rebus quae geruntur", тобто "На злобу дня" (дослівно "про справи, які діються").
У ХVI ст., коли забави ці були заборонені адміністрацією, характер ребуса змінився. Ребусом почали називати каламбур, побудований на грі слів. Найчастіше це була загадка, що складається із зображень різних предметів (часто упереміж з буквами, цифрами та музичними нотами), назви яких не позначають понять, але подібні з ними за вимовою або співзвуччям (не звертаючи увагу на правопис).
Перші відомі рукописні збірники ребусів датовані кінцем XV початком XVI століття. У 1582 (? 1562) році з'явився перший друкований збірник під назвою "Les Bigarurres du Seigneur des Accords", що мав великий успіх і витримав кілька видань. Автором його був Етьєнн Табуро (Etienne Tabourot, 1548-90) - французький поет, відомий під ім'ям seigneur des Accords, чудовий "віршомаз", що запам'ятався скоріше віршованими фокусами (акровірші, анаграмами і т.інш.), а ніж дійсно поетичними творами.
Його книжка являє собою цілий трактат про ребуси. Однак малюнків у ній всього з десяток. Більшість ребусів Табуро передає у формі жартівливих оповідань. Так, наприклад, якийсь абат на наказ залишити абатство відповів: "Я витратив 30 років на вивчення перших двох літер абетки (А.В.) і бажаю мати стільки ж часу на ознайомлення з двома наступними літерами" (С.D.). Під А.В. він мав на увазі абатство (abbaye), a під С.D. - дієслово "ce der" (поступитися). З літературної сфери ребус поширився у Франції на дворянські герби, вивіски торгових закладів та навіть з'явився на могильних пам'ятниках і в молитовниках. З Франції мода на ребуси перейшла в Італію, Англію та Німеччину.
Кількасот ребусів майстрів XVII - XIX століть зберігаються, зокрема, вЛондонському Музеї. Приміром, 1639 роком датується робота флорентійського гравера і художника Стефано делла Белла (Stefano della Bella), виконана у формі овального картуша під назвою "Ребус на вдачу".
У 1783 році англійський художник і гравер Томас Бьюїк (Thomas Bewick) в лондонській друкарні Т.Ходжсона (T.Hodgson) друкує незвичайну Біблію для дітей, в якій події Святого Письма переказуються у формі ребусів. Виконана таким чином Біблія стала іменуватися "ієрогліфічною". У ній деякі слова з тексту замінені картинками з метою переказати історію в прямий, простий і цікавий спосіб. Через кілька років, в 1788 році, американський видавець Ісайя Томас (Isaiah Thomas) видає ієрогліфічну Біблію за океаном. Такі незвичайні ієрогліфічні Біблії стали дуже популярними наприкінці XVIII століття, оскільки полегшували викладання Святого Письма дітям.
Англійський письменник і математик Чарльз Лютвідж Доджсон, більш відомий під псевдонімом Льюїс Керролл, один із самих популярних дитячих письменників XIX століття, автор казок "Аліса у Країні чудес" і "Аліса у Задзеркаллі", часто використовував ребуси в численній листуванні з юними шанувальниками своєї творчості . У своїх листах, а їх було близько 100 тисяч(!), він часто замінював частини слів малюнками або зображав букви у дзеркальному відображенні. Для розшифрування таких загадкових листів потрібна була не аби-яка кмітливість, а це дуже подобається дітям.
У другій половині XIX століття ребуси стали широко застосовуватися в повсякденному житті. Їх зображували на сторінках газет і журналів, поштових листівках, столовому приладді. У законодавцеві мод - Франції, випустили цілу серію фаянсових тарілок на лицьовій стороні яких був зображений ребус, а на звороті - розгадка.
У Росії перші ребуси з'явилися на сторінках журналу "Илюстрация" у 1845 році. Пізніше, в 1881 році починає видаватися спеціалізований "Еженедельный загадочный журнал "Ребус ", в якому, крім захоплюючих головоломок, публікувалися цікаві статті про виховання дітей, психологію, різні новини з усього світу, белетристика. За вірно вгадані загадки, ребуси і шаради читачі отримували невелику грошову премію та призи.
Журнал "Ребус" був дуже популярним і проіснував до 1918 року. У середині 1930-х років підшивки "Ребуса" вилучалися з бібліотек і знищувалися. На рубежі XIX і XX століть великою популярністю користувалися ребуси, намальовані художником І.Волковим в журналі "Нива" - наймасовішому друкованому виданні Російської Імперії.
Перша згадка про друковані ребусах за часів Радянської влади датується 1937 роком. Ленінградська поліграфічна фабрика тиражем 25 тисяч примірників випустила невеликого формату розкладні буклети "Как читать ребусы" (укладач П.Д. Соколов). Ребуси вийшли п'ятьма частинами (випусками) і містили, крім самих ребусів, короткий опис правил їх розгадування. Відповіді до ребусів були заховані в окремому конверті. Під час Великої Вітчизняної війни, в 1942 році московська поліграфічна фабрика Москворецкая ПРОМТОРГ випускає збірку ребусів А.А. Рязанова "В часы досуга: ребусы" (ілюстрації І. Телятникова). У 1945 році, після закінчення війни виходить невеличка брошура художника-ілюстратора та ілюзіоніста Георгія Кельсієвича Бедарєва "Ребусы".
У повоєнний час ребуси, переважно, переорієнтуються на дитячу та юнацьку аудиторію. У 1947 році в серії "Час досуга" виходь збірник "Занимательные задачи в рисунках" І.Чканікова (художники А. Баженов, Ф. Завалів). Двома роками пізніше, митіщенская поліграфічна фабрика випускає тиражем 200 тисяч примірників збірник "Подумай, отгадай! Ребусы-книги" Ал. Хаскин, в яку увійшли 22 ребуса з зашифрованими прізвищами російських письменників та відомих літературних творів. В.В. Акент'єв »Ребусы-пословицы» (1963 год) У 1960-х роках величезною популярністю користуються книги В.В. Акент'єва: "Когда идёт дождь. Головоломки-самоделки" (1959 рік), "Смекалка" (1961 рік), "Прочти и отгадай. Ребусы - загадки" (1962 рік), "Ребусы-пословицы" (1963 рік) "Веселые тайны" (1964 рік), "Остров тайн" (1968 рік), "Со второго взгляда" (1969 рік). Ці книги не тільки пропонували хитрі і жартівливі шаради, і кросворди, але й розповідали як їх розгадувати і складати самому. Книги Акент'єва увібрали в себе найбільш цікаві задачі та ігри, які з 1948 року хитромудрий "Капитан мореходов" (талановитий ленінградський журналіст Микола Олександрович Садовий) пропонував "Клубу смекалистых ребят" на сторінках газети "Ленинская искра", а пізніше журналу "Искорка".
З початком телевізійної ери на Заході, ребуси потрапляють на "блакитні екрани". 29 березня 1965 американський телеканал "ABC" запускається 30-ти хвилинне телевізійне шоу "The Rebus Game" з Джеком Лінклеттером (Jack Linkletter). Учасникам пропонувалося розгадати зашифровані за допомогою ребусів слова. За кожен вгаданий ребус передбачалася грошова винагорода. Головним призом для переможця шоу був автомобіль вартістю 5000 американських доларів. У Радянському Союзі 1970-80 років ребуси користуються популярністю, переважно, дитячої аудиторії. Їх друкують у дитячих газетах та журналах ("Барвінок", "Малятко", "Весёлые картинки").
Фундаментальне дослідження історії ребусів лягло в основу випущеної у 2005 році книги польського письменника і вченого Криштофа Олешчика (Krzysztof Oleszczyk). Близько тридцяти років автор вивчав матеріали тисяч старовинних журналів, книг і рукописів. Книга чудово ілюстрована, містить безліч унікальних матеріалів. Насамперед це стосується історії розвитку та ролі ребусів в європейській культурі, в тому числі польської держави.
Як відомо, історія має властивість повторюватися. Не минула ця доля і ребуси. Вже у цьому столітті переважно у країнах Східної Європи ребус, час від часу, з дитячої забави переростає у інструмент вираження політичних поглядів. 30 липня 2012 в Києві відбувся XIV з'їзд правлячої партії. Околиці були завішані дивними плакатами із загадковим ребусом "DKFCNM - UFDYJ!". Чи треба говорити, що на з'їзді було безліч охорони, однак ніхто з них незрозумілих плакатів не зачіпав.
Бурхливий розвиток обчислювальної техніки, інформаційних технологій і телекомунікацій також опинилося під впливом ребусів. На рубежі століть, із зростанням популярності мобільного зв'язку сформувався особливий SMS-сленг, основною характеристикою якого стала стислість. Буквально це означало, чим менша кількість букв або знаків - тим краще. Саме тому "мова SMS" набула усіляких абревіатур і скорочень. Зі зростанням популярності Інтернету і соціальних мереж цей напрямок усіляко перетворювався і доповнювався новими словами. Ось лише декілька прикладів сучасного комп'ютерного сленгу: "cul8r" (see you later), "b4" (before), "gr8" (great). Подібно ребусу окремі букви і цифри замінюються співзвучними словами і виразами. Окремо варто також згадати про "смайл" - простий та ефективний засіб вираження емоцій, без якого спілкування у мережі просто неможливо уявити ;) Джерело: http://rebus1.com/ua
Мапи:
1. CХІДНІ СЛОВ'ЯНИ У VІІІ - СЕРЕДИНІ ІХ СТОЛІТТЯ.
Ребус - загадка, у якій слова або фрази, що розгадуються, зображено у вигляді комбінації зображень, фігур, композицій з букв і т.інш. Саме слово "ребус" походить від латинської фрази "Non verbis sed rebus", що означає "Не словами, а за допомогою речей". Загалом, термін "rebus" асоціюють з латинським словом rebis: res (річ, предмет), rebis (перетворення).
Кожен з нас неодмінно зустрічався з ребусами у повсякденному житті. Безперечно, найвідоміший та розповсюджений ребус виглядає так: i ♥ u (вимовлятися на англійській мові "I Love You" - "Я тебе люблю"). В сучасному розумінні, ребус це, перед усім, загадка, що складається із зображень предметів (малюнків у поєднанні з буквеними композиціями та іншими знаками), співзвучних зі словами або частинами слів розгадки. Кілька ребусів можуть бути об'єднані в одному малюнку або у вигляді послідовності малюнків з тим, щоб скласти фразу або речення. У літературних ребусах для складання речень використовуються букви, числа, музичні ноти або особливим чином розташовані слова. Ребуси можуть передавати пряме значення слів, головним чином, щоб інформувати або інструктувати неграмотних людей, або навмисне приховувати їх значення, щоб інформувати тільки обраних. Однак найчастіше ребуси використовують як загадки і розваги.
Використання примітивних зображень, як засобу передачі інформації, стало підґрунтям для формування ранніх писемних систем давньоєгипетської культури (рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до нашої ери). Рання форма ребуса зустрічається у малюнковій писемності, де абстрактні слова, складні для зображення, були представлені зображеннями предметів, назви яких промовляються аналогічним чином. Пізніше зображення ребусів використовувалися для передачі назв міст на грецьких і римських монетах. Ребуси залишалися популярними у Середні віки - їх зображували на будівлях або об'єктах володіння, для позначення роду.
Використовувати ребуси в якості загадок або жартів розпочали в XV столітті у Франції. Спочатку ребусом називали особливого роду благанні виступи, що містять пасквілі, якими паяци в Пікардії щорічно потішали народ під час карнавалу. В алегоричній формі комедіанти висміювали вади та слабкості сильних світу цього. Своїм виступам автори дали латинську назву "De rebus quae geruntur", тобто "На злобу дня" (дослівно "про справи, які діються").
У ХVI ст., коли забави ці були заборонені адміністрацією, характер ребуса змінився. Ребусом почали називати каламбур, побудований на грі слів. Найчастіше це була загадка, що складається із зображень різних предметів (часто упереміж з буквами, цифрами та музичними нотами), назви яких не позначають понять, але подібні з ними за вимовою або співзвуччям (не звертаючи увагу на правопис).
Перші відомі рукописні збірники ребусів датовані кінцем XV початком XVI століття. У 1582 (? 1562) році з'явився перший друкований збірник під назвою "Les Bigarurres du Seigneur des Accords", що мав великий успіх і витримав кілька видань. Автором його був Етьєнн Табуро (Etienne Tabourot, 1548-90) - французький поет, відомий під ім'ям seigneur des Accords, чудовий "віршомаз", що запам'ятався скоріше віршованими фокусами (акровірші, анаграмами і т.інш.), а ніж дійсно поетичними творами.
Його книжка являє собою цілий трактат про ребуси. Однак малюнків у ній всього з десяток. Більшість ребусів Табуро передає у формі жартівливих оповідань. Так, наприклад, якийсь абат на наказ залишити абатство відповів: "Я витратив 30 років на вивчення перших двох літер абетки (А.В.) і бажаю мати стільки ж часу на ознайомлення з двома наступними літерами" (С.D.). Під А.В. він мав на увазі абатство (abbaye), a під С.D. - дієслово "ce der" (поступитися). З літературної сфери ребус поширився у Франції на дворянські герби, вивіски торгових закладів та навіть з'явився на могильних пам'ятниках і в молитовниках. З Франції мода на ребуси перейшла в Італію, Англію та Німеччину.
Кількасот ребусів майстрів XVII - XIX століть зберігаються, зокрема, вЛондонському Музеї. Приміром, 1639 роком датується робота флорентійського гравера і художника Стефано делла Белла (Stefano della Bella), виконана у формі овального картуша під назвою "Ребус на вдачу".
У 1783 році англійський художник і гравер Томас Бьюїк (Thomas Bewick) в лондонській друкарні Т.Ходжсона (T.Hodgson) друкує незвичайну Біблію для дітей, в якій події Святого Письма переказуються у формі ребусів. Виконана таким чином Біблія стала іменуватися "ієрогліфічною". У ній деякі слова з тексту замінені картинками з метою переказати історію в прямий, простий і цікавий спосіб. Через кілька років, в 1788 році, американський видавець Ісайя Томас (Isaiah Thomas) видає ієрогліфічну Біблію за океаном. Такі незвичайні ієрогліфічні Біблії стали дуже популярними наприкінці XVIII століття, оскільки полегшували викладання Святого Письма дітям.
Англійський письменник і математик Чарльз Лютвідж Доджсон, більш відомий під псевдонімом Льюїс Керролл, один із самих популярних дитячих письменників XIX століття, автор казок "Аліса у Країні чудес" і "Аліса у Задзеркаллі", часто використовував ребуси в численній листуванні з юними шанувальниками своєї творчості . У своїх листах, а їх було близько 100 тисяч(!), він часто замінював частини слів малюнками або зображав букви у дзеркальному відображенні. Для розшифрування таких загадкових листів потрібна була не аби-яка кмітливість, а це дуже подобається дітям.
У другій половині XIX століття ребуси стали широко застосовуватися в повсякденному житті. Їх зображували на сторінках газет і журналів, поштових листівках, столовому приладді. У законодавцеві мод - Франції, випустили цілу серію фаянсових тарілок на лицьовій стороні яких був зображений ребус, а на звороті - розгадка.
У Росії перші ребуси з'явилися на сторінках журналу "Илюстрация" у 1845 році. Пізніше, в 1881 році починає видаватися спеціалізований "Еженедельный загадочный журнал "Ребус ", в якому, крім захоплюючих головоломок, публікувалися цікаві статті про виховання дітей, психологію, різні новини з усього світу, белетристика. За вірно вгадані загадки, ребуси і шаради читачі отримували невелику грошову премію та призи.
Журнал "Ребус" був дуже популярним і проіснував до 1918 року. У середині 1930-х років підшивки "Ребуса" вилучалися з бібліотек і знищувалися. На рубежі XIX і XX століть великою популярністю користувалися ребуси, намальовані художником І.Волковим в журналі "Нива" - наймасовішому друкованому виданні Російської Імперії.
Перша згадка про друковані ребусах за часів Радянської влади датується 1937 роком. Ленінградська поліграфічна фабрика тиражем 25 тисяч примірників випустила невеликого формату розкладні буклети "Как читать ребусы" (укладач П.Д. Соколов). Ребуси вийшли п'ятьма частинами (випусками) і містили, крім самих ребусів, короткий опис правил їх розгадування. Відповіді до ребусів були заховані в окремому конверті. Під час Великої Вітчизняної війни, в 1942 році московська поліграфічна фабрика Москворецкая ПРОМТОРГ випускає збірку ребусів А.А. Рязанова "В часы досуга: ребусы" (ілюстрації І. Телятникова). У 1945 році, після закінчення війни виходить невеличка брошура художника-ілюстратора та ілюзіоніста Георгія Кельсієвича Бедарєва "Ребусы".
У повоєнний час ребуси, переважно, переорієнтуються на дитячу та юнацьку аудиторію. У 1947 році в серії "Час досуга" виходь збірник "Занимательные задачи в рисунках" І.Чканікова (художники А. Баженов, Ф. Завалів). Двома роками пізніше, митіщенская поліграфічна фабрика випускає тиражем 200 тисяч примірників збірник "Подумай, отгадай! Ребусы-книги" Ал. Хаскин, в яку увійшли 22 ребуса з зашифрованими прізвищами російських письменників та відомих літературних творів. В.В. Акент'єв »Ребусы-пословицы» (1963 год) У 1960-х роках величезною популярністю користуються книги В.В. Акент'єва: "Когда идёт дождь. Головоломки-самоделки" (1959 рік), "Смекалка" (1961 рік), "Прочти и отгадай. Ребусы - загадки" (1962 рік), "Ребусы-пословицы" (1963 рік) "Веселые тайны" (1964 рік), "Остров тайн" (1968 рік), "Со второго взгляда" (1969 рік). Ці книги не тільки пропонували хитрі і жартівливі шаради, і кросворди, але й розповідали як їх розгадувати і складати самому. Книги Акент'єва увібрали в себе найбільш цікаві задачі та ігри, які з 1948 року хитромудрий "Капитан мореходов" (талановитий ленінградський журналіст Микола Олександрович Садовий) пропонував "Клубу смекалистых ребят" на сторінках газети "Ленинская искра", а пізніше журналу "Искорка".
З початком телевізійної ери на Заході, ребуси потрапляють на "блакитні екрани". 29 березня 1965 американський телеканал "ABC" запускається 30-ти хвилинне телевізійне шоу "The Rebus Game" з Джеком Лінклеттером (Jack Linkletter). Учасникам пропонувалося розгадати зашифровані за допомогою ребусів слова. За кожен вгаданий ребус передбачалася грошова винагорода. Головним призом для переможця шоу був автомобіль вартістю 5000 американських доларів. У Радянському Союзі 1970-80 років ребуси користуються популярністю, переважно, дитячої аудиторії. Їх друкують у дитячих газетах та журналах ("Барвінок", "Малятко", "Весёлые картинки").
Фундаментальне дослідження історії ребусів лягло в основу випущеної у 2005 році книги польського письменника і вченого Криштофа Олешчика (Krzysztof Oleszczyk). Близько тридцяти років автор вивчав матеріали тисяч старовинних журналів, книг і рукописів. Книга чудово ілюстрована, містить безліч унікальних матеріалів. Насамперед це стосується історії розвитку та ролі ребусів в європейській культурі, в тому числі польської держави.
Як відомо, історія має властивість повторюватися. Не минула ця доля і ребуси. Вже у цьому столітті переважно у країнах Східної Європи ребус, час від часу, з дитячої забави переростає у інструмент вираження політичних поглядів. 30 липня 2012 в Києві відбувся XIV з'їзд правлячої партії. Околиці були завішані дивними плакатами із загадковим ребусом "DKFCNM - UFDYJ!". Чи треба говорити, що на з'їзді було безліч охорони, однак ніхто з них незрозумілих плакатів не зачіпав.
Бурхливий розвиток обчислювальної техніки, інформаційних технологій і телекомунікацій також опинилося під впливом ребусів. На рубежі століть, із зростанням популярності мобільного зв'язку сформувався особливий SMS-сленг, основною характеристикою якого стала стислість. Буквально це означало, чим менша кількість букв або знаків - тим краще. Саме тому "мова SMS" набула усіляких абревіатур і скорочень. Зі зростанням популярності Інтернету і соціальних мереж цей напрямок усіляко перетворювався і доповнювався новими словами. Ось лише декілька прикладів сучасного комп'ютерного сленгу: "cul8r" (see you later), "b4" (before), "gr8" (great). Подібно ребусу окремі букви і цифри замінюються співзвучними словами і виразами. Окремо варто також згадати про "смайл" - простий та ефективний засіб вираження емоцій, без якого спілкування у мережі просто неможливо уявити ;) Джерело: http://rebus1.com/ua
Кожен з нас неодмінно зустрічався з ребусами у повсякденному житті. Безперечно, найвідоміший та розповсюджений ребус виглядає так: i ♥ u (вимовлятися на англійській мові "I Love You" - "Я тебе люблю"). В сучасному розумінні, ребус це, перед усім, загадка, що складається із зображень предметів (малюнків у поєднанні з буквеними композиціями та іншими знаками), співзвучних зі словами або частинами слів розгадки. Кілька ребусів можуть бути об'єднані в одному малюнку або у вигляді послідовності малюнків з тим, щоб скласти фразу або речення. У літературних ребусах для складання речень використовуються букви, числа, музичні ноти або особливим чином розташовані слова. Ребуси можуть передавати пряме значення слів, головним чином, щоб інформувати або інструктувати неграмотних людей, або навмисне приховувати їх значення, щоб інформувати тільки обраних. Однак найчастіше ребуси використовують як загадки і розваги.
Використання примітивних зображень, як засобу передачі інформації, стало підґрунтям для формування ранніх писемних систем давньоєгипетської культури (рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до нашої ери). Рання форма ребуса зустрічається у малюнковій писемності, де абстрактні слова, складні для зображення, були представлені зображеннями предметів, назви яких промовляються аналогічним чином. Пізніше зображення ребусів використовувалися для передачі назв міст на грецьких і римських монетах. Ребуси залишалися популярними у Середні віки - їх зображували на будівлях або об'єктах володіння, для позначення роду.Використовувати ребуси в якості загадок або жартів розпочали в XV столітті у Франції. Спочатку ребусом називали особливого роду благанні виступи, що містять пасквілі, якими паяци в Пікардії щорічно потішали народ під час карнавалу. В алегоричній формі комедіанти висміювали вади та слабкості сильних світу цього. Своїм виступам автори дали латинську назву "De rebus quae geruntur", тобто "На злобу дня" (дослівно "про справи, які діються").
У ХVI ст., коли забави ці були заборонені адміністрацією, характер ребуса змінився. Ребусом почали називати каламбур, побудований на грі слів. Найчастіше це була загадка, що складається із зображень різних предметів (часто упереміж з буквами, цифрами та музичними нотами), назви яких не позначають понять, але подібні з ними за вимовою або співзвуччям (не звертаючи увагу на правопис).
Перші відомі рукописні збірники ребусів датовані кінцем XV початком XVI століття. У 1582 (? 1562) році з'явився перший друкований збірник під назвою "Les Bigarurres du Seigneur des Accords", що мав великий успіх і витримав кілька видань. Автором його був Етьєнн Табуро (Etienne Tabourot, 1548-90) - французький поет, відомий під ім'ям seigneur des Accords, чудовий "віршомаз", що запам'ятався скоріше віршованими фокусами (акровірші, анаграмами і т.інш.), а ніж дійсно поетичними творами.
Його книжка являє собою цілий трактат про ребуси. Однак малюнків у ній всього з десяток. Більшість ребусів Табуро передає у формі жартівливих оповідань. Так, наприклад, якийсь абат на наказ залишити абатство відповів: "Я витратив 30 років на вивчення перших двох літер абетки (А.В.) і бажаю мати стільки ж часу на ознайомлення з двома наступними літерами" (С.D.). Під А.В. він мав на увазі абатство (abbaye), a під С.D. - дієслово "ce der" (поступитися). З літературної сфери ребус поширився у Франції на дворянські герби, вивіски торгових закладів та навіть з'явився на могильних пам'ятниках і в молитовниках. З Франції мода на ребуси перейшла в Італію, Англію та Німеччину.Кількасот ребусів майстрів XVII - XIX століть зберігаються, зокрема, вЛондонському Музеї. Приміром, 1639 роком датується робота флорентійського гравера і художника Стефано делла Белла (Stefano della Bella), виконана у формі овального картуша під назвою "Ребус на вдачу".
У 1783 році англійський художник і гравер Томас Бьюїк (Thomas Bewick) в лондонській друкарні Т.Ходжсона (T.Hodgson) друкує незвичайну Біблію для дітей, в якій події Святого Письма переказуються у формі ребусів. Виконана таким чином Біблія стала іменуватися "ієрогліфічною". У ній деякі слова з тексту замінені картинками з метою переказати історію в прямий, простий і цікавий спосіб. Через кілька років, в 1788 році, американський видавець Ісайя Томас (Isaiah Thomas) видає ієрогліфічну Біблію за океаном. Такі незвичайні ієрогліфічні Біблії стали дуже популярними наприкінці XVIII століття, оскільки полегшували викладання Святого Письма дітям.Англійський письменник і математик Чарльз Лютвідж Доджсон, більш відомий під псевдонімом Льюїс Керролл, один із самих популярних дитячих письменників XIX століття, автор казок "Аліса у Країні чудес" і "Аліса у Задзеркаллі", часто використовував ребуси в численній листуванні з юними шанувальниками своєї творчості . У своїх листах, а їх було близько 100 тисяч(!), він часто замінював частини слів малюнками або зображав букви у дзеркальному відображенні. Для розшифрування таких загадкових листів потрібна була не аби-яка кмітливість, а це дуже подобається дітям.У другій половині XIX століття ребуси стали широко застосовуватися в повсякденному житті. Їх зображували на сторінках газет і журналів, поштових листівках, столовому приладді. У законодавцеві мод - Франції, випустили цілу серію фаянсових тарілок на лицьовій стороні яких був зображений ребус, а на звороті - розгадка.У Росії перші ребуси з'явилися на сторінках журналу "Илюстрация" у 1845 році. Пізніше, в 1881 році починає видаватися спеціалізований "Еженедельный загадочный журнал "Ребус ", в якому, крім захоплюючих головоломок, публікувалися цікаві статті про виховання дітей, психологію, різні новини з усього світу, белетристика. За вірно вгадані загадки, ребуси і шаради читачі отримували невелику грошову премію та призи.Журнал "Ребус" був дуже популярним і проіснував до 1918 року. У середині 1930-х років підшивки "Ребуса" вилучалися з бібліотек і знищувалися. На рубежі XIX і XX століть великою популярністю користувалися ребуси, намальовані художником І.Волковим в журналі "Нива" - наймасовішому друкованому виданні Російської Імперії.
Перша згадка про друковані ребусах за часів Радянської влади датується 1937 роком. Ленінградська поліграфічна фабрика тиражем 25 тисяч примірників випустила невеликого формату розкладні буклети "Как читать ребусы" (укладач П.Д. Соколов). Ребуси вийшли п'ятьма частинами (випусками) і містили, крім самих ребусів, короткий опис правил їх розгадування. Відповіді до ребусів були заховані в окремому конверті. Під час Великої Вітчизняної війни, в 1942 році московська поліграфічна фабрика Москворецкая ПРОМТОРГ випускає збірку ребусів А.А. Рязанова "В часы досуга: ребусы" (ілюстрації І. Телятникова). У 1945 році, після закінчення війни виходить невеличка брошура художника-ілюстратора та ілюзіоніста Георгія Кельсієвича Бедарєва "Ребусы".
У повоєнний час ребуси, переважно, переорієнтуються на дитячу та юнацьку аудиторію. У 1947 році в серії "Час досуга" виходь збірник "Занимательные задачи в рисунках" І.Чканікова (художники А. Баженов, Ф. Завалів). Двома роками пізніше, митіщенская поліграфічна фабрика випускає тиражем 200 тисяч примірників збірник "Подумай, отгадай! Ребусы-книги" Ал. Хаскин, в яку увійшли 22 ребуса з зашифрованими прізвищами російських письменників та відомих літературних творів. В.В. Акент'єв »Ребусы-пословицы» (1963 год) У 1960-х роках величезною популярністю користуються книги В.В. Акент'єва: "Когда идёт дождь. Головоломки-самоделки" (1959 рік), "Смекалка" (1961 рік), "Прочти и отгадай. Ребусы - загадки" (1962 рік), "Ребусы-пословицы" (1963 рік) "Веселые тайны" (1964 рік), "Остров тайн" (1968 рік), "Со второго взгляда" (1969 рік). Ці книги не тільки пропонували хитрі і жартівливі шаради, і кросворди, але й розповідали як їх розгадувати і складати самому. Книги Акент'єва увібрали в себе найбільш цікаві задачі та ігри, які з 1948 року хитромудрий "Капитан мореходов" (талановитий ленінградський журналіст Микола Олександрович Садовий) пропонував "Клубу смекалистых ребят" на сторінках газети "Ленинская искра", а пізніше журналу "Искорка".З початком телевізійної ери на Заході, ребуси потрапляють на "блакитні екрани". 29 березня 1965 американський телеканал "ABC" запускається 30-ти хвилинне телевізійне шоу "The Rebus Game" з Джеком Лінклеттером (Jack Linkletter). Учасникам пропонувалося розгадати зашифровані за допомогою ребусів слова. За кожен вгаданий ребус передбачалася грошова винагорода. Головним призом для переможця шоу був автомобіль вартістю 5000 американських доларів. У Радянському Союзі 1970-80 років ребуси користуються популярністю, переважно, дитячої аудиторії. Їх друкують у дитячих газетах та журналах ("Барвінок", "Малятко", "Весёлые картинки").Фундаментальне дослідження історії ребусів лягло в основу випущеної у 2005 році книги польського письменника і вченого Криштофа Олешчика (Krzysztof Oleszczyk). Близько тридцяти років автор вивчав матеріали тисяч старовинних журналів, книг і рукописів. Книга чудово ілюстрована, містить безліч унікальних матеріалів. Насамперед це стосується історії розвитку та ролі ребусів в європейській культурі, в тому числі польської держави.Як відомо, історія має властивість повторюватися. Не минула ця доля і ребуси. Вже у цьому столітті переважно у країнах Східної Європи ребус, час від часу, з дитячої забави переростає у інструмент вираження політичних поглядів. 30 липня 2012 в Києві відбувся XIV з'їзд правлячої партії. Околиці були завішані дивними плакатами із загадковим ребусом "DKFCNM - UFDYJ!". Чи треба говорити, що на з'їзді було безліч охорони, однак ніхто з них незрозумілих плакатів не зачіпав.
Бурхливий розвиток обчислювальної техніки, інформаційних технологій і телекомунікацій також опинилося під впливом ребусів. На рубежі століть, із зростанням популярності мобільного зв'язку сформувався особливий SMS-сленг, основною характеристикою якого стала стислість. Буквально це означало, чим менша кількість букв або знаків - тим краще. Саме тому "мова SMS" набула усіляких абревіатур і скорочень. Зі зростанням популярності Інтернету і соціальних мереж цей напрямок усіляко перетворювався і доповнювався новими словами. Ось лише декілька прикладів сучасного комп'ютерного сленгу: "cul8r" (see you later), "b4" (before), "gr8" (great). Подібно ребусу окремі букви і цифри замінюються співзвучними словами і виразами. Окремо варто також згадати про "смайл" - простий та ефективний засіб вираження емоцій, без якого спілкування у мережі просто неможливо уявити ;) Джерело: http://rebus1.com/uaМапи:
Літописи про Україну
Книги та підручники з історії України та всесвітньої істрорії
ПРОПОНУЮ ДО УВАГИ ТЕСТИ
З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
НАВЧАЙТЕСЬ ОН - ЛАЙН -ГОТУЄМОСЬ ДО ЗНО !!!
Любий друже!
Тут ви зможете перевірити свої знання з
історії.
Якщо ви не задоволенй своїми знаннями, які отримуєте не уроках, якщо вам хочеться мати неупереджену оцінку власних знань- протестуйтеся.....
За програмою кожного класу є 2 комплекти тестів по 10 питань в кожному.
Якщо ви хочете протестуватись на початку або посередині навчального року, то результат тестів для класу, в якому ви навчаєтесь, може відобразити лише той рівень, який ви маєте на даному етапі. У такому разі рекомендуємо протестуватись за попередній клас - матеріал якого був пройдений повністю.
Найкраще тестуватись у кінці навчального року - тоді дані тести зможуть стати для вас своєрідним екзаменом. http://distance.edu.vn.ua/history_test/
Тести комплексні
Пропоную виконати навчальний комплексний тест, який охоплює 40 тем з історії України. Тест складається з 55 тестових завдань, які система обере для вас випадково. Обмеження в часі не встановлене. Кожне запитання можна перевіряти окремо. Оцінювання за 100-бальною шкалою.
.http://zno.academia.in.ua/mod/quiz/view.php?id=937
2013 Тренувальний тест до теми 2.docx
Тут ви зможете перевірити свої знання з
історії.
Якщо ви не задоволенй своїми знаннями, які отримуєте не уроках, якщо вам хочеться мати неупереджену оцінку власних знань- протестуйтеся.....За програмою кожного класу є 2 комплекти тестів по 10 питань в кожному.
Якщо ви хочете протестуватись на початку або посередині навчального року, то результат тестів для класу, в якому ви навчаєтесь, може відобразити лише той рівень, який ви маєте на даному етапі. У такому разі рекомендуємо протестуватись за попередній клас - матеріал якого був пройдений повністю.
Найкраще тестуватись у кінці навчального року - тоді дані тести зможуть стати для вас своєрідним екзаменом. http://distance.edu.vn.ua/history_test/
Тести комплексні
.http://zno.academia.in.ua/mod/quiz/view.php?id=937
Тести ЗНО минулих років та комплексні тести-онлайн
- Тест ЗНО онлайн - 2009 (історія України).
- Тест ЗНО онлайн - 2010: 1 сесія (історія України).
- Тест ЗНО онлайн - 2010: 2 сесія (історія України).
- Тест ЗНО онлайн - 2011 (історія України).
- Тест ЗНО онлайн - 2012: 1 сесія (історія України).
- Тест ЗНО онлайн - 2012: 2 сесія (історія України).
- Тест ЗНО онлайн - 2013: 1 сесія (історія України).
- Тест ЗНО онлайн - 2013: 2 сесія (історія України).
- http://zno.academia.in.ua/mod/page/view.php?id=2102
Пам'ятки учням
Як скласти розповідь за малюнком?
Як аналізувати історичний документ?
Визначити:
План
- Уважно розглянули малюнок, прочитати надпис до малюнка .
- Поміркувати над темою малюнка.
- Скласти план розповіді.
- Вказатичас час, місце подій.
- Розказати про людей, що зображені на малюнку, описати і йзовнішність дій.
- Описати предмети, що зображені на малюнку.
- Зробити висновок, висловити своє ставленя до зображеня .
- Продумати заздалегіть питаня .
- Сформулювати питаня так,щоб віповіді на них розкривали найбільш цікаве в людині, донесли до читача (слухача) значення факту.
- Правдиво й точно записати сказане, дати, прізвища, цифрово дані.
Як підготувати репортаж ?
Репортаж- розповідь очевидця,свідка,учасники подій.
Мета:відтворити повну картину подій, щобчитач(слухач)міг наочно уявити собі,як подія відбулася,стати нібито іі очвидцем.
Мета:відтворити повну картину подій, щобчитач(слухач)міг наочно уявити собі,як подія відбулася,стати нібито іі очвидцем.
- Добре знатибпаро що розповідати.
- Відібрати найсуттєвіше,найговніше в подіі, що висвітлюється.
- Прагнути до об'єктивності.
- Показати свою позицію до питань,що розкриваються в репортажі.
- Описувати виразно, живо.
Як аналізувати історичний документ?
Визначити:
- Хто автор документа?Чиї інтереси він захищае?
- Коли написаний документ?Як могли вплинути на автора документа історичні події чи загальна ситуація в цей період?
- Документ первинний (запис очевидця, учасника події) чи вторинний (коменнтар чи переказ про подію з уст дос лідника).
- Відокремити в документі факти й коментарі та проаналізувати їх окремо.
- Про що розповідається у документі? Яка сторона поддії замовчується?
- Де відбувалася подія, про яку йдеться у документі?Зякою місцевістю вона пов'язана?
Як скласти історичний портрет?
План
1. Історичні умови,в яких формувалася особистість історичної постаті.
2. Походженя. Біографічні дані.
3. Особисті якості історичного діяча та умови їх формування.
4. Навколишнє суспільне середовище. Інтереси якої верстви суспільства виражав діяч.
5. Цілі діяльності та можливісті їх досягнення.
6. Засоби досягнення мети.
7. Основні результати діяльності історичної особи, ставлення до неї сучасників.
8. Значення діяльності особистості для регіону,країни,світу.
9. Оцінка діяльності особистості в сучасній науці.
10. Ваше ставлення до цієї історичної особи як людини та історичного діяча.
11. Яку особу сьогодення ви могли б поставити в один ряд з нею?Чому?
Як скласти твір – роздум?
План
1. Вступ.
2. Теза(основна думка твору).
3. Факти і роздуми щодо тези.
4. Висновок.
1)Сформулюйте тезу.
2)Доберіть доводи істинності чи помилковості тези(факти з життя,з літератури,
Зі спогад сучасників,свої спостереження).
3)Сформулюйте висновки.
Як скласти розповідь?
Мета:розкрити важливу подію в історії, в житті історичного діяча,
План
1. Зав’язка-факт, з якого починається подія.
2. Кульмінація- момент найбільшого напруження в розвитку події.
3. Розв’язка- заключна дія,результат події.
4. Значення події для подальшого розвитку історії
Як скласти конспект?
Конспект-стислий,систематичний,послідовний,зв’язний виклад змісту параграфа, розділу книжки,лекції,повідомлення,доповіді.
План-конпекта – спочатку складаеться план тексту ,а потім на окремі пункти ніби нарощується інформація.
Тематичний план-короткий виклад даної теми , що розкривається за кількома джерелами.
Текстуальний конспект – сворідний монтаж цитат із текстів, що опрацьовуються.
Вільний конспект – включає в себе як цитати,так і власні формулювання.
1. Прочитати текст, зясувати зміст тексту в цілому.
2. Розділити текст на окремі блоки (відносно самостійні частини).
3. Проанвлізувати кожну частину, виділити головнеі другорядне
4. Записати основні положення та ідеї тексту або почутої інформації.
Як оцінювати історичні факти?
1. За яких історичних обставин відбувається конкретний історичний факт?
2. Які події безпосередньо йому передують (передумово)?
3. Який розвиток мав цей факт?
4. Які групи людей були в ноьму задіяні (рушійні сили)?Якими мотивами(причанами)це було викликано?
5. Яку роль у ньому відігравали конфетні особи? Якими мотивами це було викликано?
6. Який вплив цей факт на інші галузі людського життя?
7. Як він вплинув на подальший розвиток (наслідки)?
8. Чи був можвим інші перебіг події?
9. Як би ви пово дилися себе в цій ситуації?
10. Чи можливе повторення цього факту?
За яких умов?
Як скласти відгук?
Відгук-документ, який містить висновки уповноваженої особи(або кількох осіб) чи установи щодо запропонованих на розгляд вистатави, творів мистецтва, рукописних робіт та інше . Резвізити:
1. Назва виду документа.
2. Заголовок
3. Текст, якімістить:вступ; короткий виклад основних положень роботи,що аналізуеться : виклик з пропозиціями, оцінкою й критичними зауваженнями.
4. Підпис
5. Дата
Як скласти рецензію ?
Рецензія- критичний відгук (дає аналіз та оцінку ) на художній твір , друковану наукову працю та інше .
Реаквізити:
1) Назва виду документа .
2) Заголовок, якій містить назву рецензованої рооти, прізвище та ініціали її автора, рік публікації, видавництво.
3) Текст, що складаеться з двох частин: короткий виклад змісту роботи;що аналізується; виклад з пропозиціями, оцінкою і критичними зауваженнями.
4) Підпис.
Аналіз картини
- Як називається картина?
- Хто є її автором? Що ви знаєте про його творчість?
- До якого жанру живопису належить?
- Опишіть картину:
- Що на ній зображено ( на передньому плані, на задньому, ліворуч, праворуч, чому саме так, ане інакше)?
- Які художні засоби і кольори використав художник? Чому саме такі?
- Чи є тут зображення людей? Як вони зображені?
- Як ви вважаєте, яка гловна ідея цього твору? Що хотів показати автор?
- Які думки та почуття викликає у вас ця картина?
Пам'ятка з використання карти як історичного джерела
1. Займіть позицію біля карти так, щоб не заступати природне освітлення.
2. Запам'ятайте, що коли ви стоїте навпроти карти, вгорі буде північ, внизу —південь, зліва — захід, справа — схід.
3. Навчіться читати легенду карти — її умовні позначення. При всій різноманітності карт однотипні факти, події, явища — кордони та столиці, райони повстань, напрямки головних ударів і місця битв тощо — зображуються на них схожими позначками.
4.Зверніть увагу на написи, діаграми, таблиці, портрети, рисунки, які є на карті, і ви зрозумієте, що є резон у твердженні «Карта — це державна шпаргалка».
Працюючи з контурною картою, користуйтеся кольоровими олівцями, робіть умовні позначення.
6. На дрібномасштабних картах окремі позначки робіть шифрами, які включайте в умовні позначення, це впливатиме на естетику виконаної вами роботи.
. Пам'ятка вивчення повсякденності
1.Вплив навколишнього середовища на спосіб життя людини.
2.Що визначало долю людини, її інтереси й життя?
3.Роль церкви в житті суспільства.
4.Будні і свята села і міста.
5.Ставлення до війни.
6.Житло, домашнє начиння, їжа, одяг людини.
7.Особливості етикету.
8.Ритм життя в певну епоху.
9.Як здійснювався зв'язок між людьми, містами й державами, якрозширювались уявлення про світ?
10.Визначте спільне й відмінне у традиціях, етикеті у той час і в наші дні.
План характеристики архітектурної пам'ятки
1. Назва архітектурної пам'ятки.
2. Вигляд архітектурної пам'ятки.
3. Призначення пам'ятки.
4. Час створення і місце будування.
5. Держава, в якій створено архітектурну пам'ятку.
6. Замовник або ініціатор створення.
7. Автор (архітектор).
8. Матеріал для будівництва.
9. Основні компоненти споруди.
10. Споруда поодинока чи збудована в ансамблі? Споруди, які входять до ансамблю.
11. Види мистецтва, використані у споруді.
12. Значення цієї пам'ятки архітектури для історії та культури країни, в якій вона побудована.. Як сформувати історичні поняття
1. Створіть цілісну картину історичного явища, у якому відбито всі істотні ознаки явища.
2. Виділіть істотні ознаки явища.
3. Визначте термін, що закріплює дане поняття.
4. Випишіть значення терміна зі словника.
5. Виконайте завдання з використанням нового поняття, вживання нового терміна.
6. Виробіть уміння оперувати новими поняттями застосовуватийого для пізнання нового історичного матеріалу або для аналізу його з нових точок зору.
. . Як описати грошову купюру
1 Хто зображений на даній купюрі? Що ви знаєте про цю особу?
2. Яка будівля вміщена на звороті? Що вам відомо про її спорудження та історію?
3. Поясніть, який зв'язок є між малюнками, розміщеними з обох сторін.
4. Що вам відомо про час появи даної купюри? Дайте коротку характеристику цьому періоду.
5. Якби ви були причетні до карбування грошей, кого б ви зобразили на них? Обгрунтуйте.
Як порівнювати різноманітні оцінки історичних явищ
1. Визначте сутність кожної оцінки історичної події або явища.
2. Спробуйте з'ясувати, на що спирався автор, даючи цю оцінку, й визначте об'єктивність його висновків.
3. Проаналізуйте наведені аргументи й логіку наведених доказів.
4. Зробіть свій вибір на користь однієаведених оцінок і поясніть, чому ви зробили саме такий вибір.
Визначення суті історичних явищ та подій, їх причини та значення
1. Уважно прочитайте текст.
2. Визначте причини певного суспільного явища.
3. Визначте етапи його розвитку.
4. Визначте характерні риси кожного етапу.
5. Визначте чинники, які обумовили кожен з цих етапів.
6. Визначте наслідки кожного етапу.
7. Визначте суть явища.
8. Визначте історичне значення цього суспільного явища.
Як скласти план
1. Уважно прочитати назву теми плану, текст параграфа і відібрати тільки той матеріал, котрий висвітлює тему плану.
2. З'ясувати зміст матеріалу в цілому.
3. Визначити характер викладу матеріалу (сюжетний, пояснювальний, конспективний), з'ясувати завдання вивчення матеріалу, щоб врахувати це при складанні плану.
Залежно від виду плану обрати один з визначених шляхів; якщо план простий, розділити текст на завершені за змістом частини, визначити в них головну думку, чітко, ясно, конкретно сформулювати їх і записати; якщо план розгорнутий, порівняти головні думки між собою і записати у вигляді основних пунктів, знайти положення, яке пояснює, висвітлює головні думки, записати їх у вигляді підпунктів
Немає коментарів:
Дописати коментар