Історія новорічної ялинки
Звичай встановлення різдвяного або новорічного хвойного дерева (ялинка, сосна, смерека тощо) в українців і в цілому у слов’ян є досить пізнім культурним запозиченням, вірогідно від німців. Перша задокументована згадка про церемоніал прикрашення ялинки до Різдва яблуками, облатками, трояндами з різнокольорового паперу тощо походить з Ельзасу і датується 1605 роком. Від німців-протестантів традицію різдвяного дерева поступово перейняли католицькі й православні народи Європи. Це запозичення мало характер наслідування моді й охоплювало насамперед представників знаті й заможних верств населення. Масове розповсюдження звичаю ставити ялинку в його сучасних формах почалося лише з ХІХ ст., коли завдяки розвитку мережі залізниць стало можливим завезення до великих міст значних партій хвойних дерев.
В Україні, як і повсюди в Європі, різдвяна ялинка спочатку з’явилася в будинках панів і аристократів. За даними преси і мемуарів, «німецькі ялинки» поширилися в Києві з кінця 1840 років, а в 1850-ті стали вже помітним явищем міського побуту. Приблизно в цей же період набувають популярності громадські ялинки в дитячих притулках, пансіонах, училищах, гімназіях, а згодом і в народних школах. Газета «Киевлянин» від 1 січня 1878 р. повідомляла, що в Києві влаштовувались «всілякі ялинки — і сімейні, і сімейно-громадські, і як знамення часу (йшла війна з Туреччиною на Балканах — О. К.) — ялинки на користь поранених і хворих воїнів». Лише наприкінці ХІХ ст. звичай влаштовувати різдвяну ялинку поступово демократизувався і став надбанням більш широких верств населення.
